Це був вечір перед Новим роком, і товариші підняли келихи за Радянську Армію, побажали всій країні щастя в цьому сорок п'ятому році.

І в цей же час у Києві, в інституті стратосфери, за довгим, білосніжною скатертиною накритим столом встав Валенс і майже слово в слово повторив тост Короля.

Це наступав сорок п'ятий рік, рік великої перемоги.

Після того як розійшлися всі з-за столу, Крайнєв пройшов до кабінету Валенса, і кілька хвилин вони сиділи мовчки, ніби підводячи підсумок цьому минулому рокові. Що ж, вони були немалі, ці підсумки. Тепер яснішими стали шляхи до повного оволодіння реактивною технікою.

Несподівано Крайнєв подумав про те, що наші війська наближаються до Німеччини і може випасти нагода коли-небудь побувати в бетонній тюрмі, де довелося провести стільки часу, йому дуже хотілося б побачити Людвіга фон-Дорна. Їм знайшлося б про що поговорити…

Крайнєв пригадав повідомлення про літаки-снаряди, якими німці намагалися розбити Лондон. Видно, це все-таки була робота Дорна. Це показувало, як напружено працювали німці над реактивною технікою, і водночас доводило їхню слабкість у цій техніці. Адже навіть при тому захопленні, яке виявляли німці до нових моделей винищувачів, у них піде, на жоднім ділянці фронту, не з'явилося реактивного літака. Значить, вони ще зовсім не розв'язали проблем реактивного літакобудування. Значить, виграно у німців цю велику і напружену, нікому не видиму, технічну війну.

І в той час, коли в залі інституту стратосфери відбувалися танці і люди святкували Новий рік, Крайнєв з Валенсом сиділи і міркували кожен про своє, про друзів і ворогів, сиділи, думаючи про минуле і накреслюючи плани на майбутнє.

Несподівано пролунав стук у двері. Валенс навіть слова сказати не встиг, як двері відчинилися навстіж і на порозі стали три жінки. Марина, Ганна і Валя, веселі, трохи збуджені від танців, заявили, що це не чесно тікати від товариства в такий вечір.

Валенс і Крайнєв встали їм назустріч. Було дуже приємно саме в таку хвилину побачити надійних давніх своїх подруг, з якими зв'язана майже кожна подія в житті, вся робота, хвилювання і успіхи, радості і розчарування.

Крайнєв приніс вина. Вони розлили його у високі келихи і підняли тост за тих, кого зараз не було з ними, за тих, що в бліндажах, у холодних промерзлих окопах готувалися до великого наступу на Німеччину.

Крайнєв випив своє вино і раптом відчув, що за ці роки справжні друзі з'явилися біля нього, вірні в біді і в щасті, непохитні і чесні. Він сказав про це — і всі здивувалися, бо саме таке почуття в кожного з'явилося в цю мить.