От уже дали дозвіл на зліт. Валя додала обертів турбіні. Тепер десь отут, зовсім поруч, ротор турбіни крутився з незнаною досі швидкістю — десятки тисяч обертів на хвилину. Так, усе добре, нехай трохи попрацює… Ну, тепер можна злітати.

Усі потрібні рухи Валя проробила цілком автоматично і навіть сама не дуже добре зрозуміла, як злетів літак. Це було дивне, зовсім відмінне від звичайних польотів враження. Ніби ти сів, як барон Мюнхгаузен із старої казки, верхи на гарматний снаряд і летиш, сам не знаючи, що трапиться з тобою за хвилину.

Але таке почуття скоро зникло. Ні, Валя точно знала, куди летить і яку програму випробувань має виконати. Для простих польотів у неї нема часу — зараз усе треба випробувати, перевірити, визначити всі недоліки. Машину слід швидше запускати в серійне виробництво — фронт вимагає досконалого озброєння.

Миттю майнула думка, що війна, мабуть, закінчиться раніше, ніж цю машину передадуть на завод, та жалю ця думка, звісно, не викликала. От і добре, хай собі закінчується якнайшвидше…

Тепер Валя цілком захопилася випробуванням літака. Дивовижна це була машина. Абсолютно неможливе на звичайних гвинтових літаках ставало тут не тільки природним, а навіть обов'язковим. Одним ривком злетіти на кілька кілометрів угору, раптом спуститися до землі і знову злетіти ще вище — усі ці еволюції літак робив так, ніби для нього взагалі не було меж висоти і швидкості. Але Валя добре знала, що такі межі все-таки існують. Саме їх вона мала точно визначити, І вона взялася до цієї роботи і працювала, поки стрілка на лічильнику не показала, що пального залишилося на п'ять хвилин.

Валя знайшла очима аеродром, спустилася нижче, націлилася на двокілометровий посадочний майданчик і, сповнена страху, бо сідати на такій божевільній швидкості їй ще ніколи не доводилося, приземлилась. Одну мить їй здалося, що літак має перекинутися, але все обійшлося добре.

— Чудова машина, Юрію Борисовичу, — сказала вона, коли вантажний автомобіль приволік літак на місце старту і можна було стати на тверду землю, — але над зменшенням посадочної швидкості треба ще працювати. Я мало не вмерла від страху.

— Ну, в це я щось мало вірю, — засміявся Крайнєв. — Проте над цією клятою швидкістю, безперечно, доведеться попрацювати, і здорово-таки попрацювати, А загальне враження?

— Що там говорити про загальне враження!.. Якби зараз у нас на фронті була сотня таких літаків, уся гітлерівська авіація й носа в повітря не наважилася б показати.

— Дякую за комплімент, — вклонився Юрій. Хвилювання, яке охопило його під час посадки літака, ще не зникло. — Але як ми цю саму швидкість будемо зменшувати, я ще сам не знаю…