В інституті стратосфери ще грала музика, і дівчата танцювали невтомно, а в бліндажі, виритому на Мангушівському плацдармі недалеко від Варшави, вже давно настала тиша. Заснув Сергій Король, разом з Орленком укрившись однією ковдрою, бо другу віддали гостеві. Вони спали солодко, як сплять діти або солдати, вже давно звичні до бою.

Проте цієї ночі виспатися їм не вдалося. Прибіг посильний, розбудив Короля, простягнув йому пакета.

— От і маємо на завтра бойовий наказ, — сказав Король, розгорнувши папірця.

Полк Сергія Короля мав підтримати піхотну дивізію. Це наші війська пробували оборону німців перед великим наступом.

І в перший день сорок п'ятого року Сергій Король вів бій, поширюючи Мангушівський плацдарм. Це поволі починався генеральний наступ.

І коли через десяток днів було віддано наказ і артилерія заговорила на повний голос, так, що здригалися завіслянські ліси, Король, уже не озираючись, повів свій полк.

Він врізувався все глибше і глибше в німецьку оборону, аж поки не луснула вона і не покотилися танки з громом і ревом у тил німцям, все змітаючи на своєму шляху.

Тепер Король уже зовсім відірвався від піхотних частин. Він тримав зв'язок тільки по радіо, та ще коли-не-коли прилітав до нього на своєму літаку Росовський. Всім було ясно, що німецькі фашисти стоять на самому краєчку прірви і треба їх туди зіпхнути.

Дивне почуття охопило Короля, коли танки його перейшли кордон Німеччини. Під сталевими гусеницями скрипіла скута морозом земля, яку ненавиділи мільйони радянських людей, до якої мріяли дістатися, щоб знищити гітлерівську нечисть. Тепер треба тільки добити звіра і зробити це якнайшвидше і з найменшою кров'ю І коли вже до Одеру було зовсім недалеко і Король був переконаний, що плацдарм йому вдасться втримати напевне, раптом прийшов наказ повертати круто на північ.

Нічого не розуміючи, Король тільки руками розвів. Він ладен був запідозрити тут помилку, але прилетів Росовський і пояснив усе.

Перед Королем, в кількох кілометрах від його шляху, лежала та сама бетонна тюрма з аеродромом, де тримали колись Юрія Крайнєва. Зараз вона була перетворена на величезну лабораторію спеціального призначення.

Танки пішли на північ, і не минуло й кількох годин, як височенний бетонний мур виріс перед ними.

* * *

На своєму віллісі Король об'їхав цю величезну бетонну споруду, але ніде не знайшов ні найменшого натяку на браму чи звичайний вхід. Бетон всюди здавався однаково міцним. Кожен бік цього квадрата дорівнював трьом-чотирьом кілометрам.

Асфальтована дорога тяглася навколо всієї споруди. Свіжих слідів від машини на ній не було. Очевидно, в цю тюрму вів звідкілясь підземний хід або доступ до неї був тільки з повітря.