Та незабаром їм удалося вдертися в дім. Мехті почув їхні крики й, коли вони збігли на сходи, кинув униз останні дві гранати. Націсти разом зі сходами покотилися вниз. І в цей час куля впилася в ліве плече Мехті, роздробила кістку… Стікаючи кров'ю, він і далі відстрілювався. Незабаром закінчилися патрони, й автомат замовк. Тоді Мехті згадав про пістолет і насилу витяг його з кишені. В магазині пістолета було лише чотири патрони. «Один із них — мій!» вирішив Мехті. Він випустив у гітлерівців три кулі, й жодна не пропала марно.
«От і все, — сказав Мехті сам до себе. — Тепер пора…»
Раптом погляд його зупинився на сумці, яка лежала поряд з ним. І як це він міг забути про неї! Адже в машину він кинув лише один заряд, а другий тут, у сумці! Мехті вийняв з кишені детонатори, розшукав серед них десятихвилинний, роздавив зубами капсуль і відсунув сумку до входу на горище…
Пора… Мехті перевірив пістолет. Залишався тільки один патрон. Ліва рука вже не діяла. Мехті відчував, як по ній ллється кров… Націсти не припиняли вогню. Мехті заплющив очі й повільно підвів дуло пістолета до серця…
Навдивовижу чітко пригадався йому останній бій під Сталінградом і те, як він вистрілив у себе, щоб не здатися живим у руки німців. Тоді куля проминула серце, і він вижив… Після цього його пробували вбивати інші; а він усе жив. Жив і боровся. Такі, як Мехті, народжені, очевидно, для того, щоб жити!.. Так, жити… Але жити, зберігаючи свою честь! «Коли б не схибити… — з острахом подумав Мехті, — коли б не схибити!..»
Усе в ньому опиралося думці про смерть. Померти зараз, коли залишилося зробити кілька кроків по шляху боротьби, щоб мати право повернутися додому, як повертається солдат на його картині! Померти, коли стільки картин ще не намальовано, коли стільки ще не зроблено, коли треба відстоювати перемогу, яка так тяжко дісталася! Усім своїм єством Мехті відкидав думку про смерть.
Короткий рішучий рух пальця — і на цей раз він не промахнувся… Тіло його перегнулося через перекладину вікна на горищі, і в нього впилися десятки куль. Пронизливо закричали жінки Вітовле; ахнули чоловіки, а націсти, галасуючи, кинулись до будинку… Вони розшукали драбину, і першим зліз на горище капітан. Ще не дійшовши до тіла Мехті, він з торжествуючим реготом почив стріляти в розвідника. На горищі зібралося близько сорока гітлерівців; їм кортіло зблизька подивитись на партизана, який останнім часом завдав німцям стільки клопоту. Вони з жадібною цікавістю роздивлялися Мехті… Нічого незвичайного… Такий самий, як і багато інших партизанів.