— Ти знаєш також і моє прізвисько?

— Як бачиш.

— А що ви ще знаєте про нас?

— Все, — відповів він поважно і спокійно.

Придивляючись до акавоїв, що показували свої товари з майстерністю вправних торговців, і охоплюючи поглядом велику кількість предметів, які вони принесли, я мимоволі почав сумніватися в наших підозрах. Між племенами існувала жвава обмінна торгівля, і, може, це були таки справжні торговці, а не воїни, що прибули з ворожими намірами.

Раптом на півночі високо в небо піднявся стовп чорного диму: це в Серімі палили хати після багряної хвороби. Дим з'явився в кількох місцях одразу і з'єднався над пущею у велику хмару. Це було жахливе видовище. Жителі Кумаки не знали про вказівки старшин, і їх охопив страх. Ніхто вже не дивився на товари акавоїв. Пішли гадки, що на Серіму напали, і хоча не називали хто, але крадькома кидали гнівні погляди на акавоїв. Дехто з переполоху поспішив до своїх хат за зброєю.

Акавої в першу ж хвилину помітили клуби диму і теж чули недвозначні припущення наших людей, а Дабаро ж їх добре розумів. Гість наче остовпів. Більше того, акавої, певно, розгнівалися на мнимих винуватців нападу, в усякому разі мені здавалося, що це був гнів. Вони почали між собою запально, але тихо розмовляти. Недалеко від них стояв Фуюді і пильно прислухався.

Він міг небагато підслухати, бо акавої обмінялися лише кількома короткими реченнями і замовкли. Тоді Фуюді почав відходити, а за хвилину і я за ним. У безпечному місці між хатинами я наздогнав його.

— Ну що? — запитав я.

— Дабаро, як тільки побачив дим, сказав: «Недотепи, не стрималися, передчасно видали себе». Другий акавой відповів на це: «Зірвали паші плани».

— Отже, Дабаро припускає, що загін їх земляків напав на Серіму?

— Не інакше. Вони ще щось прошепотіли, нібито повинні зараз же втікати до наших човнів на озері.

— Цьому треба негайно перешкодити. Біжи швидше до них і заяви голосно, що поява диму над Серімою з'ясована: це наші палять хати після пошесті.

Він побіг, виконав доручення і справді заспокоїв усіх: і жителів Кумаки, і акавоїв.

З тяжкими думками я пішов до хати Манаурі. Сумніви розвіялися: акавоїв прибуло більше, це факт! Вони переховувалися десь недалеко. Вірно також і те, що вони мали лихі наміри. Напад був неминучий — і саме про це без будь-яких застережень я сказав через кілька хвилин Манаурі і решті вождів.

— Тільки пильність, уважність і ще раз пильність можуть нас врятувати, — пояснив я. — Хати Кумаки тягнуться на чверть милі, їх важко захищати. Всі жителі повинні якнайшвидше зібратися в центрі села, недалеко від нашого корабля, і там розташуватися. Не забудьте привести Аріпая!..