У цей час люди Манаурі притягли до берега озера човен, призначений для акавоїв, і прив'язали його недалеко від місця їх розташування. Дабаро і двоє його земляків приймали човен і крутили носом, дивлячись на його досить поганий вигляд.

— Іншого ми не дамо, — сказав Манаурі. — У нас вільний тільки цей.

Вони погодилися неохоче. Тоді капітан звернувся до них акавойською мовою:

— Звідки ви?

Дабаро, здивований так само, як і ми, тим, що капітан знає їх мову, відповів:

— З берегів річки Куюні.

— Але з якої частини, хто ваш вождь?

— Ми живемо біля гирла річки Тапуру. Агаро — наш вождь.

— А де він тепер?

— Не знаю.

— В такому разі ти поганий воїн, коли не знаєш, де твій вождь… Біля гирла річки Тапуру є факторія голландців. Ти був у ній?

— Був. У голландців я купив товар, щоб перепродати його.

— Голландцям потрібні невільники на плантації. Ти знаєш про це?

— Не знаю, пане.

— Так ти дитина, — махнув капітан рукою. Ми поверталися під навіс, і дорогою Фуюді, який був з нами, переклав мені їх розмову.

Капітан почастував нас сигарами з острова Ямайки і довгий час мовчав, глибоко про щось задумавшись. Потім наказав пинести карту Гвіани і східної Венесуели і розгорнув її переді мною. Я покликав Педро, щоб той придивився до карти і потім перемалював її, бо вона, звичайно, була набагато точніша, ніж наша.

— Тут, біля гирла ріки Тапур, — пояснював мені капітан, — над середньою течією Куюні лежить ота факторія голландців, їхній найбільш висунутий на північний захід форпост. Він вперся в тил нашої, англійської сфери впливів і без всякого на те права порушує наші інтереси, бо ще раніше ріку Бербіце і її басейн далі на південному сході ми погодилися вважати районом впливу голландців. Тимчасом голландці над річкою Куюні не тільки підривають наші інтереси, але й об'єднують навколо себе тамтешніх індійців, ставлять у залежність від себе, зокрема, акавоїв, і потім посилають їх на інші племена за невільниками. Ці ваші акавої пробралися човнами з півдня, з басейну Куюні, через узгір'я Піако, аж до джерел вашої ріки Ітамаки, звідти вони, напевно, і прибули сюди. Джон Бобер — це ще одна ділянка наших спільних інтересів!

Слово «наших» він вимовив з наголосом і крізь дим сигари втупив у мене пронизливий погляд..

— Ще одна ділянка? — повторив я. — А є ще інші ділянки спільних інтересів?

Капітан був задоволений, що я це зауважив.