Та навіть якщо ти і втрутишся спритною рукою, щось відкрутиш і накиваєш п'ятами, Сі Омар знайде собі іншого розумника. А якщо й не знайде, тицьне арабам до рук ножі або формочки, і вони вироблятимуть це паскудство у ручний спосіб, як коржики на ялинку. Або заливатимуть масу в мильниці. Чи робитимуть їх у формі паличок, як мило для гоління. У нього більше можливостей, ніж у тебе волосся, Отику, а ця машина була для нього важлива тільки тому, що так діло пішло швидше, й товар можна ділити на маленькі порції, щоб його зміг купити навіть найзлиденніший.

Ні, Отику, втрутишся ти в це чи не втрутишся, все одно нічого вже не зміниш. Тож краще мерщій бери свої манатки й тікай, поки не пізно!»

9

Вранці Ота рішуче повторив собі: «Бери свої манатки й тікай!»

Але потім пішов подивитися на гашиш, удихав його пахощі і відчув себе ніби загіпнотизованим. Кружальце за кружальцем — тисяча кружалець на одного дурня. Фабрика божевілля — так це можна було назвати.

Увечері він узяв кілька кружалець до себе в кімнатку й спробував їх жувати. Вони швидко перетворилися в кашу, яка мала смак гіркуватої й пахучої карамелі. Потім він витав разом з ліжком десь під небесами, з ним були Віветта і Джоанна. Так, Джоанна теж. Коли він прокинувся, йому було недобре, як тоді, на пароплаві.

Він умився, почистив зуби й пішов до Сі Омара, скрадаючись, як кіт. Не відчував під собою ніг, і йому здавалося, наче ступає по перині, наче замість підошов у нього подушечки, які на Кожному кроці похитуються. Це було приємно і водночас трохи страшно. Немовби він і справді був кіт.

Сказав Сі Омарові, що килим не був іще готовий і що треба знову їхати по нього — «звичайно, з вашого дозволу, мосьє». Сів у кабіну вантажного автомобіля, натиснув на педалі, але нога ще й досі була м'яка, наче обкладена подушечками. Підняв переднє скло. Вітер, який дмухнув у машину, пах мускатом і фініками. Він був такий солодкий, що Ота з задоволенням вдихав його. І невдовзі відчув, що у нього знову нормальні ноги. Біля будинку пана Лукаса зупинив машину й посигналив. Це було зайве, але йому хотілося впевнитися, що вказівний палець теж не має подушечки. Увійшов до будинку.

Пан Лукас сидів за світлим шведським столом і курив коричневу сигару, велику, мов динамітна шашка.

— Молодець, Базілю! — Він трохи не заплескав у долоні. — Сідайте.

— Пане Лукас, — мовив Ота, навіть не привітавшись. — Недалеко звідси виробляють гашиш. Ви про це знаєте?

Пан Лукас засміявся:

— Це треба розуміти як дотеп?

— Зовсім ні. Його виробляє Сі Омар.

Пан Лукас рвучко підвівся.