— Загаси, будь ласка, свічку, пане, — сказав Мусса.

Ота обернувся. Тієї ж миті в коридор удерлися двоє коричневих жандармів і один білий, висхлий, наче мумія.

— Гмама! — крикнула Айша.

Ота рвучко обернувся.

Білий жандарм ударив Айшу гумовим кийком, і вона впала на підлогу; коричневі жандарми кинулися на Оту. Відчувши на своїх ліктях їхні пальці, він напружив м'язи, немовби хотів перервати ланцюг. Та всі його зусилля були марні.

— Дурні! — важко прохрипів він. — Дурні!

Його потягли надвір. За дверима він помітив Муссу, який соромливо відвертався, ховаючи руки в рукавах бурнуса, наче капуцин. Ота повернув голову. Айша нерухомо лежала на підлозі, із скроні у неї сочилася кров і струмочком стікала під гарну косу.

— Не Ганеш, а Мусса! — вигукнув він. — Мусса двічі зрадив мене, Айшо! Мусса!

11

Оту потягли сходами вниз. На останньому східці він з жорстокою ясністю усвідомив, що коли в ньому впізнають Васіліса Патрідіса, йому не уникнути гільйотини або довічного ув'язнення в Кайєнні. Його охопив страх. Він намагався прогнати цей страх, запевняв себе, що його не можуть упізнати, бо в Тіфніті ніхто не взяв у нього відбитків пальців, та, щиро кажучи, вірив у це тільки наполовину. І все-таки вирішив, що ні за яких обставин не назве свого справжнього імені і не признається, що він чех, щоб батько нічого не довідався, якщо на нього чекатиме гільйотина або каторга.

Його привели до поліційного відділку в медіні. Незважаючи на пізній час, комісар допитував якогось тубільця з трахомними очима, але зразу ж відклав цю дрібну справу, щоб зайнятися білим, який у всьому має перевагу. Запитав, як його звуть.

— Густ Сауліт, — відповів Ота.

— Професія?

— Боксер. І ні в якому разі не дезертир, як, певно, здалося Муссі!

— Документи!

— Вони в моїх імпресаріо, пана Перрейри і пана Фавлера.

— Їхня адреса?

— Мені це важко сказати. Я трохи загаявся в Марракеші, а вони тим часом кудись поїхали. Через те я і приїхав сюди шукати їх.