— Тут, у медіні?

— Ні, тут я був з дівчиною… Що з нею? Що ви хочете з нею зробити? Вона ні в чому не винна!

Комісар звів брови:

— О, я бачу, ви кавалер! Це добре… І до того ж боксер, сильний чоловік! Цікаво… На жаль, у вас немає документів. Як же ви мене переконаєте, що ви не тільки кавалер, але й боксер Густ Сауліт?

Ота мовчав.

— Я вже придумав! — вигукнув комісар і ляснув пальцями. — Що, коли ви продемонструєте нам своє мистецтво? Непогана ідея, га?

— Не знаю, — сказав Ота. — Що ви маєте на увазі?

— Бокс, звичайно.

— Будь ласка, — сказав Ота. — Ставайте і почнемо.

— Я? — здивувався комісар. — Ви що, жартуєте? Я на службі, шановний, і моє завдання — встановити вашу особу. Але ви маєте тут гарного супротивника. — Він устав, взяв за руку араба з трахомними очима й підштовхнув уперед: — Покажіть на ньому, що ви вмієте, і я, можливо, вас одпущу. Обіцяю вам. Але тільки тоді, коли побачу, що ви справжній боксер.

— А він хіба теж боксер?

— Давайте запитаємо його, — засміявся комісар. — Ти боксер, негіднику? Боксер чи ні?

Той мовчав.

— Він не знає, — розчаровано мовив комісар. — Байдуже, так чи інакше — це злодій. Він украв двох курчат.

— Ні, — заперечив араб. Він дуже погано говорив по-французькому, але все-таки намагався пояснити, як було насправді. — Курка належала моєму батькові, отже, ці курчата мої.

— Цить! — урвав його комісар. — Це зайві балачки. Ти без кари не обійдешся. А мені потрібен доказ, що ви, мосьє, славетний боксер, чемпіон. Тоді я вас спокійно відпущу. Бийте, мосьє. У підборіддя, мосьє! Раз, два… Ну?

— Я не можу вдарити його в підборіддя, — сказав Ота. — У нього надто похилена голова.

— Підведи голову, ти, виродку! — гримнув комісар.

Але той навіть не ворухнувся. Тоді комісар підійшов до нього, підняв указівним пальцем його підборіддя й спитав Оту:

— Досить?