РОЗДІЛ XXII

РОЗДІЛ XXII

Хоч Майкл і не любив Гаррі дель Мара, проте пішов за ним у нічну темряву досить охоче. Дель Мар прийшов, як злодій, — з безмежною осторогою прокрався на заднє подвір'я садиби доктора Еморі, де було ув'язнено Майкла. Він заздалегідь ретельно вивчив сцену дії й міг не вдаватися до дешевих мелодраматичних ефектів, на взірець електричного ліхтарика. Навпомацки він знайшов двері до флігелька, відімкнув їх, тихо ввійшов і став налапувати руками цупку кошлату шерсть.

Майкл, безстрашний мов лев, відразу наїжачився, зачувши чужого, однак не загавкав. Він тільки принюхався й упізнав нічного гостя. Хоч він і не любив цього чоловіка, проте дозволив обв'язати собі шию шворкою й мовчки пішов за ним на вулицю, до таксі, що чекало за рогом.

Він міркував — якщо визнати за ним таку здатність — дуже просто. Цього чоловіка він не раз бачив у Стюардовому товаристві. Чоловік був Стюардів приятель, бо вони сиділи вдвох за столом і пили. Стюард пропав. Майкл не знав, де його шукати, і сам був в'язнем на задньому подвір'ї чужого дому. А що сталось один раз, могло статися й знову. Отже, коли бувало, і то не раз, що Стюард, цей чужий чоловік і Майкл сиділи за одним столом, то було можливо, що таке станеться й ще раз, і він, Майкл, сидітиме на стільці в яскраво освітленому шинку, і цей чоловік сидітиме з одного боку, а укоханий Стюард — з другого, і перед ним стоятиме кухоль пива. До такого висновку дійшов Майкл — бо це справді був розумовий висновок — і вчинив згідно з ним.

Звичайно, Майклові думки й висновки не були укладені в словах. Скажімо, такого слова, як «приятель», зовсім по було в його словнику. І чи доходив він до своїх висновків через низку послідовних зорових образів або через їх складні сполучення й зіставлення, цього ми, люди, поки що не можемо з'ясувати. Головне те, що він думав. Якщо не визнати цього, то виходить, що він діяв цілком інстинктивно, а це була б ще багато дивовижніша і неймовірніша річ. ніж те, що він по-своєму невиразно думав.

Так чи так, а поки таксі мчало лабіринтом сан-франціських вулиць, Майкл насторожений лежав біля дель Марових ніг, не виявляючи приязні до цього чоловіка, але й не показуючи нічим, що почуває до нього антипатію. Бо Майкл зразу відчув підлу дель Марову натуру, ще дужче спідлену жаданням привласнити пса задля зиску. Ще під час їхньої першої зустрічі в шинку портового району Бар-барі Майкл наїжачив шерсть і войовниче напружився, коли цей чоловік поклав руку йому на голову. Майкл про нього не думав, не пробував його розгадати. Просто йому не сподобався дотик цієї руки — байдужий, хоч начебто приязний, коли дивитися збоку. Той дотик викликав неприємне відчуття. В ньому не було тепла, щирості, зичливості, не чулося душі. Сигнал, переданий від людини до тварини тим дотиком, почуття, ним викликане, не було добрим сигналом і добрим почуттям, і Майкл наїжачив шерсть та напружився, не думаючи, а просто знаючи — інтуїтивно, як кажуть про себе люди.