А потім нікчемне двоноге створіння — Малкечі — насмів зухвало ввійти в клітку й підступити до тигра. Той рвонувся, щоб стрибнути на людину, але зашморги міцно держали його лапи, витягнені між гратами назовні. А Малкечі став — насмів стати — біля нього навколішки й накинув п'ятого зашморга йому на шию. І голову його підтягли до ґрат, уже безпорадну, як і лапи. Далі Малкечі обмацав йому голову, вуха, навіть писок, сягаючи руками за дюйм від страшних іклів; а тигр не міг удіяти нічого, тільки гарчав та рикав, та й то насилу, бо зашморг на шиї душив його.

Тремтячи не зі страху, а з люті, Бен-Грім мусив дозволити, щоб на шию йому надягли грубого, широкого шкіряного нашпйника, до якого була прив'язана міцна й довга липва. Потім Малкечі вийшов з клітки, і зашморги з тигрових лап та шиї один по одному спритно постягали. І знов, після такого тяжкого знущання, він опинився на волі — в межах клітки. Він підплигнув і люто заревів, мігши вже дихати. Він шарпав лапами линву, що гнівила його, дряпав пазурами нашийник, що обіймав йому шию, надав, качався долі, заплутуючись у линві й чимраз дужче дратуючись, і за півгодини геть знесилився в битві з неживою річчю. Отак приборкують тигрів.

Кінець кінцем, знеможений, зовсім розбитий нервовою напругою та люттю, він простягся посеред клітки, метляючи хвостом, ненависно блискаючи очима, але вже змирившись із тісним нашийником, бо збагнув, що не зможе його позбутися.

На превеликий його подив — якщо тільки тигри здатні дивуватись, — люди розчинили задні дверцята клітки й покинули так. Він утупив очі в той отвір з войовничою підозрою. Та в отворі не з'явився ніхто, ніяка небезпека. І все ж підозра його зростала. Ці двоногі тварини, люди, завжди робили щось таке, чого він не тямив і не міг збагнути. Тому він волів зоставатись там, де був; одначе ззаду на нього загукали, стьобнули батогом, болюче штрикнули залізними вилами. Волочучи линву за собою, з наміром не ЕТЄКТИ, а дістатись до своїх мучителів, він вибіг у прохід, що тягся ззаду поза постійними клітками. Прохід був порожній і темний, однак попереду тигр побачив світло. Грізно рикаючи, він великими стрибками погнав туди, а в клітках понад проходом заревли й заверещали сполохані тварини.

Він добіг до світла, вискочив у нього й припав додолу, засліплений ним, метляючи довгим хвостом. А роззирнувшись довкола, побачив, що він тільки опинився в іншій клітці, хоч і більшій, навіть дуже великій — бо то була ціла яскраво освітлена арена. Крім самого тигра, там не було нікого, лише згори, зі сволоків звисали талі й сім міцних залізних стільців. Вони відразу збудили в тигра підозру, і він заревів на ті речі.