Часом бували й труднощі. Майкл покірно терпів їх. Найтяжче було подорожувати залізницею взимку, коли іноді після останньої вечірньої вистави в якомусь містечку він мусив кілька годин сидіти в клітці на пероні, дожидаючи поїзда, що відвезе їх на гастролі до іншого містечка. Одної такої ночі, в Міннесоті, поруч нього замерзли в клітках на смерть два пси з собачої трупи. І сам він тоді прикро промерз, а надто немилосердно в'їдався холод у плече, поранене леопардовими пазурами. Та завдяки міцнішому здоров'ю і кращому доглядові Майкл витривав.

Супроти інших циркових тварин йому таки жилось незле. Здебільша він навіть не знав і не здогадувався, яке знущання терплять поряд нього чотириногі колеги. Один номер, який три місяці йшов у тій самій програмі, що й Майклів, набув скандальної слави серед естрадних акторів. Навіть найбездушніші з них обурювалися з того номера і з самого дресирувальника, Дакворта, дарма що у публіки «Даквортові вчені коти й пацюки» весь час мали великий успіх.

— «Вчені коти»! — пирхала невеличка тендітна велосипедистка Перль ла Перль. — Товчені коти, а не вчені, їх так позабивано, що вони самі вже поробились пацюками. Наче я не знаю!

— «Вчені пацюки»! — лаявся в барі готелю «Анандейл» акробат Мануель Фонсека, щойно відмовившись випити в Даквортом. — Обпоєні пацюки, щоб ви знали! Чого вони йе сплигнуть додолу й не втечуть, як повзуть по линві між двома котами? Бо в них нема сили сплигнути. Свіжих він якоюсь трутою підпоює, а потім голодом морить, щоб не втрачатись на труту. Він їх ніколи не годує. Наче я не знаю. Бо чого б він купляв до сорока чи п'ятдесяти пацюків щотижня? Йому їх привозять, як не пощастить купити на місці.

— Господи! — обурювалась міс Мерль Мерівезер, акордеоністка, що на сцені здавалась шістнадцяткою, проте вже мала онуків і не приховувала від знайомих, що їй сорок вісім. — Господи, мене аж злість бере, яка ота публіка дурна! Я сама дивилась учора вранці. З тридцяти пацюків сім були вже дохлі. З голоду. Він їх ніколи не годує, і коли вони повзуть по линві, то вже здихають голодною смертю. Якби вони мали в кишках хоч по крихті хліба й сиру, то посплигували б і повтікали від котів. Вони повзуть, здихаючи просто отам на линві, як чоловік, уже півмертвий, силкується відповзти від тигра, що жере його. Господи боже! А та публіка з дубовими головами сидить та плеще — яке, мовляв, повчальне видовище!

І справді.

— Дивовижні речі можна робити з тваринами ласкавістю, — казав один глядач — банкір і старшина церковної громади. — їх можна навчити навіть любові до ближнього. Ось кішка й пацюк були ворогами від створення світу. А тепер ми бачимо, що вони вкупі виконують такі хитромудрі штуки, і ні разу жоден кіт не скривдив пацюка й жоден пацюк не виявив страху перед котами. Ось що таке людська добрість, ось яка в ній могутня сила!