Так, відтанцьовуючи свій безнадійний танок, Лукас зненацька помітив збоку два червоні вогні, які не могли бути нічим іншим, крім габаритних автомобільних вогнів. Він скосив око вище і побачив трохи вище світляну пляму з чорними літерами «Тахі». Де взялася тут машина, не мав часу роздумувати. Випроставшись, прибравши незалежного вигляду, рішуче попростував до таксі, тільки тепер зауважив, що двигун машини працював, а сам водій стояв біля відчинених дверцят, так ніби очікував несподіваного пасажира. Здається, він був чорний, але яке це мало значення?

— Ми вже поїхали? — обходячи машину з протилежного боку, чи то питаючи, чи то стверджуючи, сказав Лукас.

Він ще не був певен, що таксист взагалі зрозуміє його мову, але везіння не зраджувало Лукаса, водій кинув у туман недокурену сигарету (саме для цього він і виходив з машини), сів на своє місце, переконався, що пасажир зробив те саме, і одразу рушив.

Заднє сидіння, на якому вмостився Лукас, відділялося від водія густою сталевою сіткою і брудним склом, очевидно, куленепробивним. Все, як у добрій старій Америці. Перемовлятися з таксистом можна було тільки з допомогою спеціального пристрою-автофону, плату за проїзд класти в залізну шухлядку, яку водій міг посунути до себе. Невже Америка?

— Їдемо далеко? — спитав у автофон таксист.

— Мені треба швидко і далеко, — сказав Лукас.

— О’кей, містер.

— Але тут є одна обставина.

Він сподівався, що водій поцікавиться, що ж то за обставина, однак той промовчав.

— Справа в тім, — сказав Лукас, — що в мене — ні цента.

Таксист знов помовчав, тоді поспитав обережно:

— Обчистили?

Слово пролунало так зненацька, що Лукас не збагнув, на що натякає водій.

— Ти щось сказав? — перепитав він.

— Я кажу: обчистили?

— Що ти маєш на увазі? Хто мене міг обчистити? — досі ще не розумів Лукас.

— Звісно хто. З чоловіком справляється одна тільки сила. Жінки, — хрипко засміявся таксист.

— А-а, справді. Мені якось вилетіло з голови.

Вони їхали дуже швидко, хоч довкола панував суцільний хаос, тепер уже не освітлюваний навіть тими лисячими хвостами над океаном. Коли там, на яхті, й зчинять тривогу, то навряд чи знайдуть тепер утікача. Але куди він їхав і що мав робити далі?

— Послухай, — знов почав Лукас, звертаючись до таксиста, — я ж сказав, що не маю грошей.