Сокач узяв ключа, спустився вниз, на скрипучий, білий від снігу мох. Усе навколо біле: близькі шатра гір, ліси, величезні валуни, телеграфні проводи, стрілки, хобот водорозбірного крана, шпали, рейки, дахи будинків. По-нічному виглядали тільки чорні ручаї, що бігли тепер услід за поїздом, а не назустріч йому, як до тунелей.

Так тихо на пустинних коліях, що чути глухий говір гірських потоків.

Гарна була ранкова рівнина, оповита непроглядним туманом. Очей не можна було відірвати від голих букових лісів, від землі, посипаної торішнім листям, від стрімких зигзагів Кам'яниці, від хмар, що клубочилися під колесами поїзда, від гірського весняного сонця. Але ще красивіша оця нічна Верховина, закутана в пухнастий сніг, скута морозом і піднесена до самого неба, до яскравих великих зірок. Як схоже все це на те, чим сповнена душа Олекси!

— Ого-го-го!

Олекса стояв на обочині залізниці, на чималій відстані від паровоза, широко розкинувши руки і гогочучи на всю силу легенів. Вушанка збита на потилицю, білявий чуб присипаний снігом.

— Що таке, Олексо? Що трапилось? — підбігаючи до друга, стривожено спитав Василь Гойда.

Сокач відповів словами пісні:

— Верховино, світку ти наш!..

Гайда зрозумів Сокача:

— Еге, світло таке, що осліпнути можна.

Василь став поруч з Олексою, милуючись Карпатами. Друзі довго мовчали. Потім Гойда спитав:

— Ну, як твій практикант? Нічого не фотографує, не записує?

— Начебто ні, а там хто ж його знає. Перевіримо.

Гойда кивнув головою.

Глава двадцята

Глава двадцята

Поки Андрій Лисак підіймався на Верховину, в його домівці на Залізничній ішли великі приготування. Чорна Марія варила, пекла, смажила, а Марта Стефанівна закуповувала в «Гастрономі» горілку, пиво, копчення, сири, цукерки. Питва і їжі припасалося з таким розрахунком, щоб вистачило не лише на своїх домашніх, але й на всю бригаду комсомольського паровоза. В цей день Марта Стефанівна, з головою зайнята клопотами на кухні і в продуктових магазинах, не торкалася до сантиметра і машини і не приймала нікого з своїх замовниць, але все-таки для однієї замовниці, хоч та і не користувалася особливою симпатією кравчихи, їй довелося зробити виняток. Це була знаменита виноградарка з колгоспу «Зоря над Тисою» Герой Соціалістичної Праці Терезія Симак.

— Дамо і цій поворіт від воріт? — спитала Марія, побачивши через кухонне вікно Терезію, яка входила у хвіртку.