Машина йшла вузькою долиною, вірніше — просторою ущелиною, вздовж берега Тиси, назустріч її течії, зовсім поруч з державним кордоном: простягни руку — ти доторкнешся до підстриженої вершини легкої очеретяної огорожі, що визначала лінію забороненої прикордонної зони.

За невеликим населеним пунктом кордон круто, під прямим кутом до Тиси, завертав у гори і прямував на Полонини, звиваючись по головних Карпатських хребтах. Тут, біля виходу з прикордонного району, був розташований контрольно-пропускний пункт. Усі закарпатські шофери, знаючи про його існування, ще на дальніх підступах до нього зменшували швидкість, не чекаючи, поки шлагбаум перекриє дорогу.

Лісовоз на повній швидкості вискочив з селища і так само помчав далі, хоч до контрольно-пропускного пункту залишалося метрів з двісті. Міліціонер, який стояв біля піднятого шлагбаума, стурбовано дивився на машину, що наближалася. Зрозумівши, що вона не збирається зупинятися, він потягнув вірьовку, перекрив дорогу масивним смугастим брусом.

Чекаючи різкого гальмування лісовоза, Олена вперлася ногами у дерев'яну перегородку, що відокремлювала мотор від кабіни водія, і водночас інстинктивно з-під пухнастих він подивилася на нього, його обличчя не було вже ні добродушним, ні привітним, ні високомірно-насмішкуватим. Воно було страшним: на судорожно тремтячих щоках проступили білі, ніби соляні, плями, губа закушена, в очах злобна рішучість… Олену вразила така зміна її супутника. Чим вона викликана? За мить їй довелося ще більше здивуватися. Вона побачила, як права рука шофера швидко опустилася в кишеню піджака і наполовину витягла звідти великий пістолет воронованої сталі з рубчастою, наскіс поставленою рукояткою. «Що він робить? Навіщо?» подумала Олена. І відразу ж до її свідомості дійшов таємний зміст цього самозахисного руху шофера. Тільки людина з нечистою совістю, чужа, ворожа, готова вбивати всякого, хто стане на її шляху, може так інстинктивно, втративши над собою контроль, рвонутися до зброї.

Шофер опустив пістолет на місце, відсмикнув руку від кишені і, тривожно зиркнувши на Олену, яка клювала носом, удаючи, що дрімає, різко нависнув на гальмову педаль. Міліціонер, не чекаючи, поки машина зупиниться, раптом чомусь махнув рукою, крикнув:

— Обізнався! Можеш їхати далі!

Олена хотіла крикнути: «Почекайте!», хотіла вистрибнути з кабіни, але міліціонер уже підняв шлагбаум, і лісовоз рвонувся вперед. Набравши швидкість, він помчав дорогою вздовж Тиси. «Що ж робити?» як і раніше, не розплющуючи очей, гарячково міркувала Олена. Попереду, на Верховині, на перевалах, уже немає ні прикордонних, ні міліцейських постів. Ніхто більше не зупинить лісовоз. А що, коли…