Олена обережно, з-під напівопущених повік, скоса глянула на ледве настовбурчену кишеню водієвого піджака, прицілюючись, розраховуючи, чи не можна оволодіти пістолетом так, щоб цього не помітив шофер. Ні, не можна: відразу ж почує, тільки доторкнеться до кишені. Який же вихід? Треба чимось відвернути його увагу і, скориставшись цим, вихопити пістолет з кишені і одразу, мовчки, без усякого попередження, стріляти.

Тільки так. Коли ж вона цього не зробить, коли в неї не вистачить рішучості вистрілити, то це зробить він, віднявши у неї пістолет. «Вистрілю», вирішила Олена.

Олена обережно, сантиметр за сантиметром посувалася до водія. Він нічого не помічав, зосереджено дивлячись на дорогу. Олена тихенько, наче уві сні, нахилилася в його бік. І коли вона вже майже присунулася до нього, коли приготувалася вихопити пістолет з кишені шофера, дужа рука стиснула її плече і почувся насмішкуватий голос:.

— Ніс розіб'єш, Олено Іванівно. Прокинься!

Олена змушена була випрямитись, струснути головою і привітно посміхнутись. Тепер в її руках залишалася тільки одна зброя — хитрість.

— Вибачаюсь. Почастуйте сигаретою, товаришу «Горщок», а то знову засну.

Вона так нервувалася, що тепер навіть сигарета, одного запаху якої вона все життя не переносила, не викликала в неї огиди. Якщо вже прикидатися, то прикидатися до кінця! Олена мужньо палила смердючу сигарету, крізь дим позираючи на свого супутника. Але цього їй здалося мало, щоб приспати його настороженість.

— А тобі, Олено, до лиця сигарета, — сказав водій. — Давно куриш?

— З того часу, як вийшла заміж. Чоловік привчив.

— А горілку він привчив тебе пити?

Жахаючись в душі того, як вона страшенно наговорює на себе, Олена сказала:

— Горілку я давно, ще до одруження, освоїла.

— То, може, вип'ємо? У мене є.

— Ні, я вже потерплю. Вдома горілка краще п'ється. Заїдемо до нас — почастую.

План Олени був простим: заманити «Горшка» додому і, вибравши момент, викликати прикордонників.

Уже смеркало, коли громіздкий лісовоз обережно, щоб не повалити і не поламати стареньку огорожу, ледве просунувся через вузькі ворота і, приглушено гудучи потужним мотором, в'їхав на подвір'я лісника.

Батько Олени стояв на дерев'яному ґанку і, заклавши руки в кишені своєї старенької шкіряної куртки, курив обвуглену люльку, з якою він ніколи не розлучався. З похмурим подивом дивився він на нежданого і непроханого гостя, але, побачивши Олену, яка вистрибнула з кабіни грузовика, одразу повеселішав і пожвавішав. Піднявши над головою зелений полинялий капелюх, посміхаючись, він швидко задріботів назустріч дочці.