— Куди ти мене привіз, Васю?

Гойда опустив руку в кишеню, кивнув на, під'їзд і крижаним голосом, крізь зуби, кинув:

— Іди вперед, поганцю!

— Васю!..

— Без розмов! Ну!

Спотикаючись, озираючись на конвоїра, не втрачаючи і досі надії на те, що Гойда жартує, що нічого страшного ще не трапилося, Лисак піднявся нагору.

— Праворуч! — скомандував Гойда. — Стій! — Він прочинив трохи оббиті поверх повсті чорною лакованою клейонкою двері. — Дозвольте, товаришу майор? — Він підштовхнув Лисака через поріг, увійшов слідом за ним у кабінет Зубавіна і доповів про те, що наказ виконано, державний злочинець Андрій Лисак арештований і без особливих пригод доставлений у райвідділ.

Майор Зубавін мовчки кивнув головою і уважно подивився на Лисака.

— Двадцять років — і вже державний злочинець. — промовив він сумно і зморщився, ніби від якогось страшного внутрішнього болю. — Сідайте!

Андрій Лисак плюхнувся на найближчий стілець і з острахом дивився на майора, готовий виконати все, що той вимагатиме. Безвідмовна покірність, страх, боягузтво, малодушшя, безпомічність володіли ним.

Зубавін вийшов з-за столу, сів поруч з Андрієм Лисаком і простягнув руку, щоб покласти її хлопцеві на плече. Але той не зрозумів руху майора і відхилився від нього, його обличчя почервоніло і скривилося в потворній гримасі.

— А-а-а-а! — заревів, завив, заскиглив він голосом звіра, лапа якого потрапила в пастку мисливця.

Зубавін перезирнувся з лейтенантом Гойдою. Гойді було і соромно, і огидно, і боляче дивитися на цього шкідливого, що втратив людську подобу, виродка.

Зубавін все-таки поклав руку на плече Андрія Лисака: йому було щиро жаль його.

— Як же це трапилось? Як ви, двадцятирічний юнак, докотилися до такого життя?

— Товаришу майор, я все розкажу, все! — вигукнув Лисак, в пориві вдячності припавши до руки Зубавіна тремтячими, солоними від сліз губами. Він дякував майорові за несподівану жалість до себе. Навіть і їй він зрадів.

— Ну, розповідайте, я слухаю.

Лисак справді розповів усю історію своїх взаємин з Крижем. Він палко проклинав той день і час, коли зв'язався з ним. Він каявся, нещадно засуджував себе і матір, яка змалку розбестила його грішми і, сама того не помітивши, втягнула в злочинне життя. Зубавін терпляче вислухав Лисака, але в протокол допиту записав найістотніше, що мало значення для слідства.

Для слідства важливо було зараз же, при першому допиті, з'ясувати, що, де, коли і як повинен був зробити завербований Лисак. Знаючи це, Зубавін міг би впевнитися, чи всіх заходів вжито для повного провалу плану операції «Бізона». Переслідуючи цю мету, він виділив для себе ту частину зізнання Лисака, де йшлося про те, що Криж послав на паровоз свого підшефного з далекосяжними намірами. «Які ж саме наміри були у Крижа?» спитав Зубавін. До Лисака повинен був підійти залізничник, молодий мадьяр, і, вибравши слушну нагоду, зав'язати з ним спеціальну розмову.