Поки Гойда розшукував по всьому Явору свого друга, Зубавін наказав привести до нього з тюрми Любомира Крижа, його привели через півгодини. В кабінет він увійшов поперед конвойного: руки за спиною, сутулий, в чорному піджаку, чорнолиций, у темній сорочці без галстука, з глибоко запалими очима, неголений, постарілий років на двадцять. Він похмуро, спідлоба глянув на майора і зупинився біля порога з похиленою головою.
Зубавін відпустив конвоїра, а Крижу вказав на найближчий стілець.
— Сідайте і розповідайте, містер колишній резидент, навіщо ви втягнули в свою зграю Андрія Лисака.
Криж підвів голову і здивовано подивився на майора:
— А більше нічого вас не цікавить? Тільки це щеня? Я вирішив розповісти все, абсолютно все, що знаю.
— Чим же ми зобов'язані такій балакучості? Криж швидко, не замислюючись, не гаючись ні хвилини, відповів:
— Я досить досвідчений і розумний, насмілюся сказати, щоб не зрозуміти, в яке безвихідне становище потрапив. І потім… тюремне життя не для мене.
— Розумію. Нерви.
— Так, не заперечую, я спішу до фінішу. Пожив, вистачить… Нехай якомога швидше приходить кінець. Словом, я нічого не буду приховувати. Розповім усе, навіть те, що могло б лишитись таємницею. О, історія мого життя повчальна! Народився я в знаменитому маєтку…
Зубавін нетерплячим рухом руки зупинив Крижа:
— Вашу історію життя потім розкажете. Зараз відповідайте поки що на запитання. Навіщо вам потрібен був Андрій Лисак?
— Я хотів зробити з нього доброго зв'язківця.
— І з цією метою послали в бригаду Олекси Сокача?
— Так, саме з цією метою. У свій перший же закордонний рейс Лисак повинен був зв'язатися в Тисаварі з агентом розвідцентра і привезти нам до Явора важливу посилку.
— Від кого ця посилка?
— Мій квартирант говорив, що з розвідцентра, від «Бізона».
— Що це за посилка?
— Якщо вірити «товаришеві Червонюку», — усміхнувся Криж, — то «Бізон» вирішив послати нам якусь новинку — портативну міну уповільненої дії і страшної руйнівної сили.
— З якою метою?
— Висадити в повітря великий міст на Тисі чи який-небудь тунель.