Тимчасом кондукторська бригада прийняла поїзд. Головний одержав поїзні документи і акуратно складав їх у свою шкіряну сумку. Оглядач автоматичних гальм написав довідку про те, що з гальмами все гаразд, і видав її головному. На колії появився смаглявий, у червоному кашкеті черговий по станції. Ажурна рука семафора піднялася вгору. Митники зробили свою справу. Стрілочниця підготувала шлях до маршруту.

А прикордонника все немає і немає. Нарешті до паровоза підійшов оператор з маршрутом і вручив його Сокачеві. В дорожній телеграмі було сказано, що черговий угорської станції Лайош чекає до себе радянський поїзд номер сімсот тридцять три у складі сімдесяти шести осей.

Все, абсолютно все готове, а прикордонника…

Ось він! В руках у нього купка темно-червоних книжечок. Обличчя капітана тепер було добрим, привітним — обличчя людини, яка виконала святий обов'язок. Він швидко роздав паспорти руховикам[7] і паровозникам й, стримано, самими очима, посміхнувшись, приклав руку до козирка зеленого кашкета.

Головний кондуктор дав свисток. Сокач майже в ту ж мить відгукнувся тривалим веселим гудком.

Далеко-далеко розлігся голос «Галочки» — по тихій сонячній долині, вверх і вниз по Тисі, по карпатських передгір'ях, по кордону.

Знаменита рівнина великої тисянської долини лягала під колеса «Галочки». Позаду, в Карпатах, усього в двох годинах їзди звідси, — тунелі, пробиті в скелях, запаморочливі мости, гуркочучі по камінню річечки, букові ліси, водоспади, ялинові гори, оповиті хмарами, туман і дощ, а тут — неозора морська широчінь колгоспних полів, тепле, майже жарке сонце, безвітря, тиша весняного дня. Праворуч, вздовж залізничного полотна, тяглися то чорні з рубчастими слідами гусениць трактора городні масиви, то зеленіючі поля озимини. Ліворуч через вікно помічника видно луки, а за ними — молоді і старі сади.

З-за дерев появилася смарагдова лінія дамби, що прикривала долину від поводі. Це вже кордон. Володіння колгоспу «Зоря над Тисою».

На трав'янистих схилах дамби паслося різнобарвне стадо корів. Трактор, сяючи на сонці гусеницями, орав землю. В стародавньому руслі Тиси, на привіллі теплих дощових вод, плавав табун гусей. Тут же„підкачавши штани, білоголові хлопчаки ловили рибу саморобними сітками. Осокори-велетні, вже зелені від підніжжя до верхів'я, височіли за дамбою; їх густі тіні лежали майже біля самого берега Тиси. Зграї. галок ласували в прикордонних садах торішньою падалицею.

Ще один невеликий поворот залізничного полотна — і на паровоз почало насуватися громаддя сталевого моста, зведеного через Тису.