— Навіщо я вам потрібен, Пол?

— Ви помітили, ми не відповідаємо один одному, а лише запитуємо.

— Інколи запитання може бути водночас і відповіддю. — Правильно… Ви мені потрібні, бо я мушу збагнути механіку можливої інфільтрації нацизму в часи іншого суспільства. Чи таке можливо? Кого використовують? Де? Що висувається на перший план?

— На перший план висувається обдурювання суспільства.

— Як це?

— Конче потрібно примусити всіх думати однаково. Це не проста робота, вона під силу чіпким хлопцям, Геббельс хоч і був кульгавий, але голова в нього метикувала… При цьому ситуація в країні мусить бути складна, відсутність лінії, ідейний розбрід, кожен тягне в свій бік, кожен пропонує свій вихід із становища. Люди стомлюються від балаканини, вимагають певності. От і визріло живильне середовище для появи фюрера… Він зобов'язаний сказати: «Буде так, а не інакше, в труднощах винні ті, а не ці, знищивши їх, ми здобудемо щастя й добробут, покора — шлях до могутності й процвітання».

— Це дуже загально, а тому — грубо, докторе. Я сформулюю предмет мого інтересу інакше: чи допустима інфільтрація нацистів у суспільне життя, скажімо, Англії? Чи Франції?

— У Францію їм дорогу перекрито, вони можуть спробувати почати нове діло лише в тій країні, де їх не знають, де люди не бачили нацизму своїми очима…

— Але це Америка, — сказав Роумен.

— Яка? — уточнив Штірліц. — Їх дві.

Помовчавши, Роумен спитав:

— У вас є сім'я, докторе?

— Не знаю.

— Ви вживали якихось заходів, щоб знайти вашу сім'ю?

— То мій клопіт.

— Добре, тоді я сформулюю мій інтерес: ви згодні разом зі мною взятися до справи по виявленню стовпів нацизму? Тут я дізнався про деякі підходи, але в Мадріді ви опинились у фокусі уваги тутешньої таємної поліції… На жаль, я не можу працювати без їхньої допомоги… А в Латинській Америці ви — сірник в урні на П'ятій авеню…

— Хм, цікаво. — Штірліц подивився на пачку сигарет, затиснуту в руці Роумена; той простяг її, витяг з кишені сірники, чиркнув, дав вогник, метко прикривши долонею, чисто солдатський жест; Штірліц прикурив, солодко затягся, відкинувши голову, ніби ковтав велику пілюлю, і повторив: — Дуже цікаво…

— Вам цікава моя пропозиція? Чи сама ситуація?

— І те й те. Чому ви вирішили мені повірити? Чому ви, мій противник, вносите таку пропозицію? Мусять бути якісь мотиви, що спонукали вас до такого рішення, ні?