— Просто я люблю Меріме.

— Кого?

— Проспера Меріме… Невже не знаєте?

— Всі іспанці чули про Кармен, чарівна жителька Півночі… Але ж Меріме нічого не розумів у національному характері. Сталося непізнане диво — він випадково попав з цим ім'ям… Воно запам'яталося, припало до смаку… В мистецтві виграє той, хто вміє придумати назву… Мене здивувало, що ви пов'язуєте баєчку француза з виступом нашої Пепіти… Він же зовсім не знав, не розумів циган, їхньої туги, їхнього бентежного духу, безкорисливості…

… В «Лас пачолас» було душно, народу — не протовпишся, всі галасливі, кричать, наче розмовляти по-людськи не. вміють; жестикулюють, мов п'яні, хоча п'ють мало, на відміну від трьох американців чи канадців, що сиділи біля самісінької естради, та Бласа, що й сам пив і уважно стежив, щоб келих Крісти був налитий.

— У вас страшенно галасливі люди, — сказала Кріста.

— Дратує?

— Ні… Просто я не звикла…

— Обтічна відповідь, — мовив Блас. — Я запитаю інакше: після відвідин Іспанії вам захочеться повернутися сюди ще раз? Чи ждете й не діждетеся, коли б якнайшвидше податися додому?

— Хочу повернутися.

— Щаслива північна жінка, — зітхнув Блас. — Як це для вас просто: приїхати, поїхати… А от мене нікуди не пускають, навіть у Португалію.

— Чому?

— Неблагонадійний… Хоча, — він посміхнувся, — я тут бачу бодай ще трьох неблагонадійних…

— Як розуміти «неблагонадійний»?

Він зовсім близько присунувся до жінки; його обличчя змінилося в одну мить:

— Ви що, не знали окупації?

— Знала… Чому ви розсердились?

— Тому що, як я чув, під час окупації в усіх країнах Європи неблагонадійними вважали тих, хто дозволяв собі розкіш мати власну точку зору. Про це знали всі. Чи я неправду кажу?

— Правду, — відповіла Кріста, трохи відсунувшись від нього, бо чим більше Блас пив, тим ближче притулявся до неї, але робив це не вульгарно й вимогливо, а якось обережно, необразливо.