Гіскесу він вірив; вперше вони зустрілися на конспіративній квартирі Гелена в Мюнхені у вересні сорок четвертого; генерал тоді запросив його (не «Кемпа» ще), підполковника Ріхарда Віккерса, і підполковника Германа Гіскеса.

Гелен був похмурий, довго сидів біля приймача «Блау-пункт», ловив хвилю тієї німецької радіостанції, яка передавала тірольські пісні (дуже голосисті, надійно забивають розмови; отже, прослухати їхню бесіду колега Мюллер практично не міг, коли припустити, що гестапо — за завданням Кальтербруннера — все-таки обладнало його конспіративну квартиру апаратурою), потім запросив офіцерів до невеличкого столика, сервірованого печивом, трофейним товстим шоколадом та неміцною кавою.

— Я запросив вас, — сказав він, — не для того, щоб повідомити вам щось приємне, а зовсім навпаки… Я хочу поговорити з вами цілком відверто про те, що нас чекає. А чекає нас окупація. Так, саме так. Війну програно, крах неминучий. І я хочу розповісти про те, як кожному з вас належить поводитись після того, як вас заарештують…

Гелен нахмурився, лоб вкрили глибокі зморшки, він був стомлений і змарнілий: щоки позападали, під очима залягли темні тіні.

— Так, — роздратовано повторив він, — саме так, після того, як вас заарештують… Єдиний, хто, можливо, уникне арешту, — він підвів очі на Кемпа, — будете ви, бо я пробив для вас призначення в Лісабон; ваше прізвище тепер — Кемп, починаєте службу в нашому аташаті. Але більшу частину часу витрачайте на те, щоб уже зараз, не гаючись, шукати контакти з ІТТ — я вірю моєму другові доктору Вест-рику. Не думайте про поточні справи; ваше головне завдання — підготувати точку, яка в майбутньому дасть змогу організувати надійний дах для всіх тих, у кому будемо зацікавлені ми, солдати тієї Німеччини, яка встане з попелу.

… Вдруге Кемп зустрівся з Германом Гіскесом у Лісабоні, коли той прилетів до португальської столиці разом з Густавом Гаузнером у грудні сорок четвертого, напередодні різ-два; вони поїхали на Байро Алто, в район місцевої Фліт-стріт, у невеличкий ресторанчик «Нова прімавера»; розмовляли мало, пили багато, настрій у всіх був пригнічений; дали обітницю допомагати один одному чим можуть і як можуть, грядущому жаху можна протиставити тільки єдність бойових соратників. Кемп переклав прислів'я, виведені синьою поливою на білих кахлях, вмонтованих у стіну: «Добре робить той, хто робить», «Фальшивий друг — найгірший ворог». Саме тоді Гіскес і пожартував: «Найбільша допомога, яку ми зможемо подати нашій нещасній батьківщині, полягає, мабуть, у тому, щоб кожен з нас зміг розбагатіти, як Крез. Тільки потім не сісти сидьма на це багатство, а поділити його між борцями… Страшненька ідея визначає кінець режиму: «Багатійте, і ви допоможете нації!» Де наша колишня німецька духовність, боже мій?!»