— Ви збожеволіли.

— Я — ні. Мерк — можливо.

— Ви збожеволіли, — повторив Кемп. — Я ж тримаю всі нитки!

— В Буенос-Айресі ви з'явитеся на відому вам адресу, — монотонно, якось навіть торжествуюче говорив Гаузнер, — і передасте там усі свої зв'язки, паролі, довіреності на рахунки. Там же вам вручать нові документи; місце вашої майбутньої роботи — Парагвай з виходом на північні райони Аргентіни. Мене уповноважили вам передати саме це…

— Це все?

Гаузнер витяг з кишені маленьку англійську книжку.

Кемп устиг помітити титул на корінці — О'Генрі.

— Тут паспорт, гроші й шифри; телефонний зв'язок заборонений категорично, тільки листування.

Кемп подивився на годинник; треба встигнути зняти мої гроші в «Банк де Мадрід», подумав він, не залишати ж їх тут? Яке все-таки безглуздя, чорт забирай! Десь щось з кимось сталося, а б'є по мені… А втім, ні; я лечу в Аргентіну, а Гаузнера кладуть у труну, не треба мені гнівити бога, зі мною не так уже й погано…

Тим часом Гаузнер тягуче говорив завчене:

— «Організація» вважає, що найближчим часом Роумен почне проявляти активність, якщо вже не почав. «Організація» передбачає, що одним з об'єктів його активності може стати якийсь доктор Брунн, він же Штірліц. Вас просили, перед тим як ви, не заїжджаючи додому, відправитесь на аеродром, звернутися до ваших друзів, щоб посприяли налагодити стеження за Брунном, а також за Роуменом. Вас також просили локалізувати тих знайомих Роумеиа в місцевій секретній службі, з якими він підтримує службові стосунки; назвали ім'я полковника Еронімо; мені доручено передати: вже вжито заходів, щоб вас підтримав у всьому полковник Фернандес. Мене також просили передати: завдання полягає в тому, щоб не дати можливості доктору Брунну зникнути, бо «організація» передбачає, що після заходів, ужитих нею, Роумен зробить усе, щоб допомогти докторові Брунну виїхати з Іспанії. Факт можливої допомоги має бути відповідним чином зафіксовано…

— Але цього я вже не встигну зробити, — сказав Кемп. — Кому передати документи, якщо хтось з моїх людей зможе сприяти виконанню цієї вказівки?

— Мені, — відповів Гаузнер. — Як тільки Брунн поїде на вокзал чи на аеродром, я повинен одержати документи про те, хто і як допомагав йому в цьому. Вони мають бути в мене, коли я розмовлятиму з Роуменом.

Вони мають бути при тобі, коли тебе вб'ють, подумав Кемп. Бідолашний Гаузнер. А я ще нещасніший, бо мене зробили христопродавцем. Мене не розпинали, не катували в катакомбах, не погрожували життям рідних, мені просто передали слова генерала, і я почав завчено діяти, тобто брехати, замовляти каву, зацікавлено слухати і спокійно дивитися в очі колеги, якого вб'ють мої люди з групи Берндта — Пепе.