На протязі дня козаки по черзі заходили до нас, ми частували їх чаєм — не монгольським з сіллю та молоком, бо його у нас не було, а з баурсаками, звичайно, вже далеко не свіжими, та леденцями, які ми мали в запасі для Кульджі. Під час розмов я дізнався, що пост відсунутий від самого кордону, який проходить вздовж по Долині воріт, в глиб гір через Ібе, який дме в зимове півріччя досить часто, а в самій долині досягає такої сили, що дерев'яний будинок не міг би витримати — ніякий дах не встояв би, а, поки дме Ібе, неможливо вийти навіть за двері. По всій долині, сказали козаки, немає жодного житла, жодна юрта киргизів не встояла б тут. Юрти трапляються, і то лише влітку, коли Ібе слабкий і дме зрідка, за декілька верст в обидві сторони від воріт.

Козаки скаржились, що жити на посту дуже скучно. У ті дні, коли тихо, вони, завжди вдвох, виїжджають у долину на кілька годин, щоб оглянути кордон в ту чи іншу сторону. Контрабандистів зустрічають дуже рідко, часом якогось китайця, який на собі несе шовковий товар продавати в Лепсинськ, але продирається майже завжди вночі, тим-то впіймати його можна лише випадково; ще рідше трапляється киргиз або калмик верхи. Людей по цій дорозі майже не зустрінеш, хіба що іноді селян, які їдуть у гори по ліс або везуть його звідти. А ще скучніше сидіти на посту цілими днями, коли дме Ібе. Це буває кожної зими по кілька разів на протязі кількох днів підряд, іноді цілого тижня, а в інші пори року, особливо влітку, зрідка.

Козаки сказали, що цієї осені Ібе дув уже кілька разів, але не сильно, і розігрався цього дня вперше. На моє запитання, чи великий у них запас сіна для коней, вони відповіли, що невеликий, але в тихі дні коней виганяють у долину на берег озера Джаланаш, де вони можуть поживитися тростиною, особливо навесні та влітку.

Смерком я пішов з Очиром до начальника поста за обіцяним сіном. Він відпустив його, але по ціні вдвічі вищій, ніж у Чугучаку на базарі, і я певен, що він, в усякому разі, половину поклав собі до кишені. На моє запитання, скільки часу дме Ібе і чи зможу я ще одержати сіно, якщо вітер триватиме, він відповів, що навряд чи відпустить сіна ще раз, але сподівається, по деяких прикметах, що вночі Ібе вщухне.

Гул і свист вітру в повітрі над постом тривали весь день. Удень ми спробували погнати верблюдів попастись вище по ущелині річки і іпо черзі стерегли їх, щоб вони не пішли далеко. Вони підживились трохи, але на ніч ми все-таки видали їм по порції макухи, якою запаслись на всякий випадок у Чугучаку, а коням дали по пригорщі вівса, який ми теж мали про запас. На ніч вони одержали сіно, яке поїли не дуже охоче: воно було досить старе і пересохле. Коїзак, мабуть, з наказу офіцера, нагріб саме тільки злежале на сіннику. Та ми були задоволені і з цього, бо без нього коні залишилися б голодні.