Мені вдасться уникнути смертної кари тільки за тієї умови, ішли він теж вийме свого ножа. Для цього я повинен показати йому, що прийшов на очну ставку з ножем, тоді він дістане й свого. Це треба буде зробити або перед початком очної ставки, або одразу ж по її закінченні, бо я ризикую тим, що наглядач може мене застрелити з револьвера. Розраховую на постійну необережність наглядачів.

Цілу ніч я борюсь проти цієї ідеї. Але не можу її перемогти. Справді, в житті бувають непростимі речі. Я знаю, ніхто не має права влаштовувати самосуд, але відношу це до людей іншого соціального класу. Хіба можна припустити, що я навіть не можу думати про те, щоб неодмінно покарати такого мерзенного типа? Я не зробив нічого поганого цьому казарменому вільновідпущенику, він навіть не був знайомий зі мною. І він прирік мене на кілька років дисциплінарної в’язниці, навіть не маючи в чому дорікнути мені. Він намагався поховати мене живцем, аби самому воскреснути. О ні, ні, тисячу разів ні! Я не повинен дати йому змогу скористати із свого брудного вчинку. Хай я пропаду, але хай і він зазнає кари, ще більшої за мою. А що, коли тебе засудять до страти? То було б нерозумно померти за такого підлого типа. Нарешті мені вдається пообіцяти собі самому таке: якщо він не дістане свого ножа, я його не вколошкаю.

Я не спав цілу ніч, викурив цілу коробку сірого тютюну. В мене лишається тільки дві сигарети, коли о шостій ранку приносять каву. Я перебуваю в такому напруженні, що, хоч це заборонено, в присутності наглядача кажу роздавачеві кави:

— Якщо пан начальник дозволить, то чи ти не міг би мені дати кілька сигарет або трохи тютюну? Я в страшному нервовому збудженні, пане Антарталья.

— Так, дай йому, якщо маєш. Я не курю. Я щиро співчуваю тобі, Метелику. Я, як корсіканець, люблю порядних людей і ненавиджу підлість.

За чверть до десятої я стою на подвір'ї і чекаю, коли мене заведуть до зали. Нарік, Кеньє, Буреє, Карбоньєрі теж тут. Нас стереже наглядач Антарталья. Він розмовляє по-корсіканському з Карбоньєрі. Я так зрозумів, що він каже йому: бідолаха, так йому не пощастило, а тепер він ризикує отримати три роки дисциплінарної в'язниці. Цієї миті відчиняються двері, й на подвір'я виходять тюремник, котрий стежив за нами з верхівки кокосової пальми, охоронець з майстерні й Бебер Сельє. Побачивши мене, він сахається, але охоронець, який його супроводжує, каже йому:

— Проходьте і станьте ось тут, праворуч. Антарталья, не давай їм розмовляти.

І ось ми стоїмо за якихось два кроки один від одного.

— Розмовляти заборонено.