Нарешті пів на третю, люди готуються йти на роботу. Перекличка перед відходом на роботу забирає півгодини.

Вони вирушають. Бебер Сельє йде посередині колони з вісімдесяти чоловік по чотири в шерезі.

Нарік і Кеньє в першій шерезі, Массані й Сантіні — в дванадцятій, Бебер Сельє — в десятій. Гадаю, це було саме так, бо тієї миті, коли Нарік дістався до свого будівельного матеріалу та нашої деталі, інші в’язні ще не встигли зайти до майстерні. Бебер дійшов тільки до воріт. Коли зчинилася бійка й почулися несамовиті крики, всі, в тім числі й Бебер, озирнулися, аби побачити, що сталося. Усе відбулося саме так, як замислювалося, — о четвертій годині наша деталь уже лежала під купою будівельного матеріалу в каплиці. Свояки не змогли її винести звідти, але добре, що вона вже там.

Я йду провідати Жюльєтту, але її нема вдома. Повертаючись від неї, проходжу через площу, на якій стоїть адміністративний корпус. Бачу в затінку Массані й Жана Сантіні, які чекають, коли їх посадять до карцерів. Ми знали заздалегідь, що їх посадять. Я проходжу повз них і запитую:

— Скільки?

— Тиждень, — відповідає Сантіні.

— Весело подивитися, як б’ються двоє земляків, — озивається наглядач-корсіканець.

Я повертаюсь до табору. О шостій годині прибігає радісний Буреє.

— Я себе почуваю так, — каже він, — ніби був занедужав на рак, а тоді лікар сказав мені, що то неправда, що то він помилився.

Карбоньєрі, всі мої друзі раді й вітають мене з успіхом. Нарік і Кеньє теж задоволені. Все йде добре. Цілу ніч я сплю, хоч картярі й запрошували мене грати. Я вдав, ніби в мене страшенно розболілася голова. Насправді мені дуже хочеться спати. Але я задоволений і щасливий, що підготовка до втечі закінчується. Все найважче позаду.

Сьогодні вранці Матьє тимчасово поклав одну деталь плота до ніші в мурі. Річ у тому, що в цей час кладовищенський сторож підмітає між могилками, і з’являтися біля сховку мені небезпечно. Щодня вдосвіта я біжу підправляти дерев’яною лопатою землю на могилці, потім підмітаю прохід і швидко повертаюсь на роботу.

Підготовка до втечі триває вже рівно чотири місяці. Дев’ять днів тому ми одержали останню деталь плота. Вдень дощі вже не йдуть, тільки вночі. Найбільше мене хвилює те, як ми винесемо із садка останню деталь і прикріпимо її до плота. Зробити це можна лише вдень. А тоді вже — в дорогу. Щоправда, не одразу, бо коли виймемо з могилки пліт, треба буде наповнити його каркас кокосовими горіхами, а тоді скласти на ньому припаси.

Вчора я розповів про все Жанові Кастеллі. Він радий, що моя підготовка наближається до кінця.