— Тепер на небі якраз молодик, — каже він.

— Знаю. Отже, вночі місяць не заважатиме. Відплив починається о десятій вечора, і спускати на воду пліт найкраще буде десь між першою і другою ночі.

Ми з Карбоньєрі вирішуємо прискорити події. Завтра о дев’ятій ранку поставимо на місце останню деталь плота. А вночі рушимо.

Наступного ранку я, добре все продумавши, пробігаю з лопатою садком і перестрибую через мур на кладовище. Поки я скидаю з листяної мати землю, Матьє виймає із стінки камінь і приносить останню деталь. Ми вдвох піднімаємо мату й кладемо її біля могилки. Пліт у чудовому стані лежить на місці. Ми дістаємо його нагору, бо для того, щоб прикріпити останню деталь, потрібен чималий простір. Потім вставляємо п'ять шипів у гнізда, але при цьому доводиться вдарити каменем. Саме тоді, коли ми закінчуємо роботу й знов опускаємо пліт у могилку, з’являється наглядач з карабіном.

— Ні з місця, а то стрілятиму!

Ми кидаємо пліт і підіймаємо руки. Це — старший наглядач із майстерні, я його впізнаю.

— Не робіть дурниць і не пробуйте чинити опір! Ви впіймалися на гарячому. Раджу вам змиритися з цим і рятувати бодай свою шкуру, бо мені так і кортить вас постріляти! Рушайте вперед і не опускайте рук! До адміністрації!

Проходячи через ворота кладовища, ми наштовхуємося на тюремника. Наглядач каже йому:

— Мохамеде, дякую за послугу, яку ти нам зробив. Завтра вранці приходь до мене, я дам тобі те, що обіцяв.

— Дякую, — відповідає араб. — Я неодмінно прийду, але, начальнику, Бебер Сельє теж повинен мені заплатити, правда ж?

— Ти сам залагодь з ним справу, — відповідає наглядач.

— Невже то Бебер Сельє нас продав, начальнику? — питаю я.

— Я вам цього не казав.

— Гаразд, добре, що ми про це дізналися.

Наглядач, далі цілячись у нас карабіном, каже тюремникові:

— Мохамеде, обшукай їх.

Араб витягує в мене й у Матьє з-за паска ножі.

— Мохемеде, ти справжній пройдисвіт. Як ти нас викрив?

— Я щодня вилазив на верхівку кокосової пальми й спостерігав, куди ви ховали пліт.

— Хто тобі сказав це робити?