— Це твоє останнє слово?

— Це моє остаточне рішення.

— Нам не залишаться нічого іншого, як піти.

— Постривайте. Прощу вас: де розповідайте про цей свій намір нікому з моїх друзів.

— Чому?

— Наперед знаю, що води відмовляться, трж де варто марно старатися.

— Гаразд.

— Невже ви все ж таки зважитесь на фунт?

— Скажемо відверто: так, Метелику!

— Не розумію вас. Адже я цілком переконливо пояснив вам, що коли бунт і вдасться, то ви однаково не вирветесь на волю.

— Над усе ми прагнемо помсти. Тепер, коли ти пояснив, що жодна країна нас не прийме, ми подамося в джунглі й згуртуємо там банду.

— Даю слово честі, що нікому не розповім про ваші плани, навіть своєму найкращому другові.

— Ми цього певні.

— Гаразд. І останнє: попередьте мене за тиждень. Я хочу перебратися на Сен-Жозеф, щоб не бути на Руайялі, коли це станеться.

— Тебе попередять вчасно.

— Що я можу зробити, а би ви відмовилися від свого наміру? Може, разом придумаємо щось інше? Скажімо, вкрадемо чотири карабіни й нападемо вночі на вартового, який стереже човни, а тоді, нікого не вбиваючи, сядемо в човен і попливемо.

— Ні, ми надто настраждалися. Для нас головне — помста, навіть ціною власного життя.

— А діти? А жінки?

— Всі вони — одне поріддя, одна кров, тож хай усі Здохнуть!

— Годі про це.