Нарешті входять до корпусу комендант Дютен і його заступник. Повертається й Філіссарі з чотирма наглядачами.

— Метелику, щойно сталася серйозна подія, — каже Дютен. — Як комендант виправної в’язниці, я повинен узяти на себе дуже важку відповідальність. Та спершу я хотів би дещо з’ясувати. Знаю, в таку критичну хвилину ти відмовився б розмовляти зі мною віч-на-віч у кабінеті, тому я й прийшов сюди. Вони вбили наглядача Дюкло і зробили спробу забрати з мого дому зброю. Отже, це — бунт. У мене лише кілька хвилин, я вірю тобі і чекаю твоєї відповіді.

— Якщо це бунт, то чому ми нічого не знали про нього заздалегідь? Чому вони не поділилися з нами своїми намірами? Скільки людей замішано в цій справі? Пане коменданте, я сам відповім на ці три запитання, але спершу скажіть мені, скільки людей брали участь в убивстві наглядача й цьому заворушенні?

— Троє.

— Хто саме?

— Арно, Отен і Марсо.

— Так. Вірте чи не вірте, пане коменданте, але бунту не було.

— Брешеш, Метелику! — втручається Філіссарі. — Цей бунт мав відбутися ще на Руайялі. Жіразоло доніс на них, але ми йому не повірили. А тепер бачимо, що він сказав правду. Ти нас дуриш, Метелику!

— Коли так, виходить, я — донощик. І П’єро Бовдур, і Карбоньєрі, й Галгані, й усі корсіканці з Руайялю — теж донощики. Незважаючи на те, що сталося, я не вірю, що це був бунт. Бунт очолили б ми, а не інші.

— Що ви мені розповідаєте? Скажете, вони не мали спільників? Такого бути не може!

— Тоді чому ж ті спільники не діяли? Хіба хтось, крім цих трьох, бодай пальцем поворухнув? Чи вони спробували захопити сторожовий пост із чотирма озброєними вартовими та їхнім начальником паном Філіссарі? Скільки човнів на Сен-Жозефі? Одна-однісінька шлюпка! Що таке одна шлюпка на шістсот чоловік? Хіба вони божевільні? Навіщо ж убивати, коли маєш намір утекти? Гаразд, припустімо, чоловік з двадцять утекли б. Але ж їх будь-де схопили б і знову передали Франції. Пане коменданте, я ще не знаю, скількох каторжан пристрелили ваші люди й ви самі, але майже певен, що вони невинні. А нащо трощити наші вбогі речі? Може, ваш гнів і справедливий, але не забувайте: коли ви зробите життя каторжан зовсім нестерпним, тоді недалеко й до справжнього бунту — бунту зневірених, ватаги самогубців. І їхнє гасло буде: смерть усім — і наглядачам, і каторжанам. Пане Дютен, я розмовляю з вами з відкритим серцем, ви заслуговуєте цього хоча б тому, що прийшли поговорити з нами, перше ніж виносити якусь ухвалу. Дайте нам спокій.

— А як бути зі спільниками? — не вгаває Філіссарі.

— Викривайте. Це ваша справа. Ми нічого не знаємо і нічим вам не допоможемо. Повторюю, вся ця історія — чистісіньке безглуздя, ми нічого спільного з нею не маємо.