Тепер ми, зібравшись усі разом, дізнаємося правду. Виявляється, Філісхарі застрелив тільки одного каторжанина. Двох інших уколошкали молоді наглядачі, яким погрожували засланці, — опинившись у безвиході, вони подумали, що їх збираються порішити, й кинулися з ножами на тих наглядачів, намагаючись убити бодай одного з них, перше ніж самим упасти під кулями. Отак справжній бунт, який зазнав поразки на самому початку, вилився у своєрідне самогубство трьох каторжан. На цьому офіційному твердженні й зійшлися адміністрація та засланці. Тепер уже навіть важко сказати, де вигадка, а де правда.

Здається, що поховання трьох убитих у таборі й Отена та Марсо відбулося так: оскільки на острові був лише один ящик-труна з відкидною стінкою, з якого скидали в море трупа, то наглядачі поскладали п’ятьох мертвяків на дно човна й, запливши в море, пожбурили їх акулам. Вони гадали, що, поки акули роздиратимуть першого, який потрапив їм на зуби, інші мертвяки з прив’язаним до ніг камінням устигнуть піти на дно. Мені розповіли, що жоден труп не втонув у морі, що всі п’ятеро з настанням вечора танцювали на поверхні моря в білих саванах, скидаючись на справжніх ляльок, якими маніпулювали своїми мордами або хвостами акули на цьому бенкеті, гідному Навуходоносора. Наглядачі та веслярі повтікали від цього жахіття.

Прибула комісія. Вона провела п’ять днів на Сен-Жозефі й два — на Руайялі. Мені не влаштували окремого допиту, а вислухали разом з усіма. Від коменданта Дютена я довідався, що поки все склалося якнайкраще. Філіссарі послали у відпустку аж до пенсії, отже, сюди він уже не повернеться. Комендант Дютен одержав ще одну нашивку.

Але невдоволені бувають завжди, тож один каторжанин, родом із Бордо, питає мене:

— А що ми виграли, вклавши з начальством таку угоду?

Я дивлюся на нього.

— Небагато. Якихось п’ятдесят-шістдесят каторжан уникнуть п’ятирічного ув’язнення в дисциплінарній в’язниці. Ти вважаєш, цього не досить?

Буря щасливо вщухла. Мовчазна змова між адміністрацією та каторжанами зовсім збила з пантелику комісію. Та вона, мабуть, і сама хотіла, щоб усе залагодилось якнайкраще.

Особисто я нічого не виграв і нічого не програв, але товариші щиро подякували мені за те, що їх минула сувора покара. Навпаки, тепер каторжани вже не тягають каміння. На тій жахливій роботі їх замінили буйволи. Карбоньєрі знов у пекарні. Я намагаюсь повернутися на Руайяль. Адже на Сен-Жозефі майстерні нема, і пліт змайструвати ніде.

У Франції до влади прийшов Петен, і стосунки між засланцями та начальством загострилися. Весь адміністративний персонал уголос заявляє про свою підтримку Петена, а один наглядач, родом із Нормандії, добалакався до того, що признався мені: