Жан веде старого до джунглів. Вони підходять до мене. Індокитаєць подає мені руку:

— Ти фруфру? (Ти втік?).

— Еге ж.

— Звідки?

— З острова Дьябль.

— Добре, — сміється старий і дивиться на мене очима, довкола яких залягло безліч зморщок. — Добре. Як звати?

— Метелик.

— Я тебе не знати.

— Я друг Шана, брата Кюїк-Кюїка.

— А, добре! — І він ще раз простягає мені руку. — Чого ти хотіти?

— Попередити Кюїк-Кюїка, що я його тут чекаю.

— Це зробити неможливо.

— Чому?

— Кюїк-Кюїк украсти в начальника табору шістдесят качок. Начальник хотіти вбити Кюїк-Кюїка, а Кюїк-Кюїк фруфру.

— Коли?

— Два місяці тому.

— Подався в океан?

— Не знаю. Я йти до табору поговорити з близьким другом Кюїк-Кюїка, він усе вирішувати. А ти чекати тут. Я повернутися цієї ночі.

— О котрій годині?

— Не знаю. Але я принести тобі їсти й сигарети, а ти розпалювати тут вогонь. Я насвистувати «Маделона»[22]. Коли ти почути, вийти на дорогу. Зрозумів?