— Зрозумів.

Він іде від нас.

— Що ти думаєш про нього, Жане?

— Ще нічого не втрачено. Якщо хочете, повернемося до Куру. Там я дістану вам човна, вітрило, харчі, і ви попливете в океан.

— Жане, мені пливти дуже далеко. Самому це не під силу. Дякую за пропозицію. Може, в крайньому разі я й пристану на неї.

Індокитаєць дав нам чималий шматок пальмової капусти, і ми їмо її. Це справжній делікатес із присмаком лісових горіхів. Тепер Жан стоятиме на чатах, я довіряю йому. Я змащую собі тютюновим розчином обличчя й руки, бо починають кусати москіти.

— Метелику, «Маделона»! — будить мене Жан.

— Котра година?

— Вже пізно. Мабуть, дев’ята.

Виходимо на дорогу. Ніч дуже темна. Той, що насвистує «Маделону», наближається до нас, і я й собі свищу. Він уже зовсім близько, я навіть відчуваю його, але ще не бачу. І далі насвистуючи, ми сходимось. Виявляється, їх троє. Кожен із них торкається мене рукою. Незабаром зійде місяць.

— Спочатку поїж, а тоді розповідатимеш, — каже один з індокитайців — судячи з його мови, освічений.

Ми з Жаном їмо дуже гарячий овочевий суп. Від нього ми зігріваємось, але решту супу вирішуємо залишити на потім. Гарячий солодкий чай має присмак м’яти.

— Ти близький друг Шана?

— Так, він порадив мені знайти Кюїк-Кюїка і втікати далі разом з ним. Я вже один раз був утік дуже далеко, аж до Колумбії. Я непогано вмію плавати в морі, тому Шан хоче, щоб я взяв з собою його брата. Шан вірить мені.

— Дуже добре. Яке в Шана татуювання?

— На грудях дракон, а на лівій руці три цятки. Шан сказав мені, що ті цятки — ознака того, що він був одним із ватажків бунту в Пуло-Кондорі. Його товариша, який теж очолював бунт, звати Ван Хюе. Йому відрубали руку.

— Це я, — каже освічений індокитаєць. — Ти й справді Шанів друг, отже, й наш друг. Тоді слухай. Кюїк-Кюїк ще не подався в океан, він не вміє правити човном. До того ж він сам. Кюїк-Кюїк тепер у джунглях за десять кілометрів звідси. Випалює деревне вугілля. Друзі продають вугілля й віддають йому гроші. Коли він збере вдосталь грошей, то купить човна й знайде собі когось такого, хто згодиться разом із ним поплисти в океан. Там, де переховується Кюїк-Кюїк, йому ніщо не загрожує. Ніхто не може пробратися на той острівець, бо навколо нього рухлива тванюка. Вдосвіта я прийду по тебе й відведу до Кюїк-Кюїка. Ходіть зі мною.

Ми йдемо по узбіччю дороги, бо місяць уже підбився високо й надворі стало так ясно, що виразно все видно на відстані п’ятдесяти метрів. Коли ми приходимо до певного місця в лісі, він каже мені:

— Спускайся під міст і спи там, а я прийду по тебе завтра вранці.