В день свого відкриття «Бамбукова хижина» переповнена клієнтами. Завітав сюди в повному складі й «штаб» копальні. Ніч закінчується танцями, а останні клієнти розходяться, коли надворі вже розвиднилося. Це справжній успіх, кращого не можна було й сподіватися. Ми дуже потратилися, але ціни на питво підняли високо, тож видатки окупляться. Я вірю, що в нас було б іще більше клієнтів, якби хижина могла їх умістити.

Мої чотири чорні офіціантки не встигають подавати. Одягнені в короткі, з глибокими вирізами сукні, з мадрасами на голові, вони теж справляють неабияке враження на клієнтів. Індара й Дая стежать кожна за своєю частиною зали. Кюїк-Кюїк та однорукий стоять за шинквасом і вдовольняють замовлення клієнтів. Я бігаю скрізь, підправляючи там, де щось не ладиться, чи допомагаючи тим, хто розгубився.

— Ось вам і успіх! — каже Кюїк-Кюїк, коли у залі лишаються самі тільки офіціантки, артистки й господар.

Ми їмо всі разом, страшенно втомлені, але дуже раді успіхові. Потім ми розходимося спати.

— Метелику, ти ще не встаєш?

— Котра вже година?

— Шоста вечора, — каже мені Кюїк-Кюїк. — Твоя принцеса допомогла нам. Вона встала ще дві години тому. Все вже приготовлено, можемо знову починати.

Індара приносить глечик з теплою водою. Поголившись і вмившись, я, свіжий і бадьорий, обіймаю Індару за стан, і ми йдемо до «Бамбукової хижини», де на мене сиплеться безліч запитань.

— Чи в мене все гаразд було, босе?

— Чи я добре роздягалась? Може, ще не зовсім вправно?

— Я співала майже правильно, чи не так? Щоправда, тут, на щастя, публіка невибаглива.

Наш новий колектив справді привабливий. Повії, зробившись артистками, цілком серйозно ставляться до своєї роботи, і, здається, вони щасливі, що кинули своє перше ремесло. Наш виторг росте. Маємо тільки одну скрутність: для стількох самотніх чоловіків у нас замало жінок. Усім клієнтам хотілося б, щоб біля них, якщо не цілу ніч, то бодай кілька годин, посиділа дівчина, зокрема артистка. Тому виникають ревнощі. Час від часу, коли за одним столиком опиняються дві жінки, клієнти починають протестувати.

Клієнти липнуть і до наших негритяночок: передусім тому, що вони гарненькі, й особливо тому, що в джунглях нема жінок. Інколи за шинквас стає Дая, вона, обслуговуючи, привітно розмовляє з клієнтами. І одразу ж біля індійки, справді рідкісної вроди, юрмляться з два десятки чоловіків.

Щоб уникнути ревнощів і домагань клієнтів мати за своїм столиком артистку, я запровадив лотерею. Після кожного номера з роздяганням або пісні велике колесо з цифрами від одиниці до тридцяти двох, що означають номер столика, а також з двома додатковими цифрами для шинквасу вирішує, куди має сісти дівчина. Щоб узяти участь у лотереї, треба придбати квиток вартістю однієї пляшки віскі або шампанського.