ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

Такої скарбонки молодий керуючий «Бойд банку» не бачив ніколи й ніде. То був важкезний вогнетривкий сейф з якимось дивовижним секретом. І навіть Алістер Бойд, котрий добре знався на цьому, попервах боязко торкнувся його лискучої поверхні, хоча банкіром, здавалось, виховувався змалечку та мусив би кумекати, що й до чого. Увесь бо час плентався під ногами батька, пізнавав секрети мудрованих капшуків, ключі від яких татусь віддавав клієнтам, власникам отих металевих скриньок, вічок, шаф, шуфляд, комірок, вмурованих, вмонтованих, впаяних у стіни банківського сховища.

А тут — жодного натяку на місце, куди треба вставляти ключ. Дивина, та й годі…

Ще за життя батечка їх власний банк на східній околиці Лондона ледве жеврів. Останні роки старий Бойд все ж таки узяв реванш, тишком-нишком діставши під гарантії дозвіл на відкриття філії в індонезійському містечку Тусуклаїнг на півночі Суматри. Але попри всі негаразди про Бойда-старшого у фінансових колах почали говорити, що він, виявляється, уміє робити гроші, при цьому, правда, додавали: для себе, а не для її величності британської монархії. Заговорили тоді, коли у серпні 1945-го Індонезія отримала незалежність і проголосила економічними партнерами кожного чесного європейця, хто хотів співпрацювати з молодою державою.

Бойд-молодший зронив скупу сльозу на могилі батечка із жалю за те, що з лондонського банку по сплаті боргів вийшов гаплик, і що отримав по тестаменту всього-на-всього банк у Богом забутій тропічній дірці, і проклинаючи усіх і вся, змушений податися тягти ярмо в Індонезію.

І все ж таки нічого подібного Алістер не бачив, пальцями сантиметр за сантиметром обмацуючи небачену досі скарбонку, хоча не раз сам давав поради, котру модель сейфа придбати для зберігання того коштовного мотлоху, якого так бракувало йому. Від подиву молодий керуючий дістав гикавку і довго б ще відригував бурбоном, бо мав до нього особливу пристрасть, якби усередині не бовкнула батьківська сентенція про престиж європейця в очах туземців. «Це святе правило, — видихував батько, востаннє повернувшись додому з Суматри. — Добропорядність європейців вони обожествляють. Так треба триматись, тільки так…»

Різні народності Індонезії вештались у тому портовому містечку Тусуклаїнг. Були то батаки, племена каро, тимор, пак-пак, ангкола та мандайлінг. Лопотіли батакськими діалектами, сповідували в основному іслам, вірили в духів, що населяють довкілля, у душі померлих і у порядність молодого Бойда.