ВІДЧИНИТЬ ТОЙ, ХТО ПРИЙДЕ З ЛЕВОМ У РУЦІ

ВІДЧИНИТЬ ТОЙ, ХТО ПРИЙДЕ З ЛЕВОМ У РУЦІ

— Тут ще однієї тварюки мені бракувало! — знизав плечима Бойд і зі злості на свого татуся, котрий залишився тупуватим скнарою, що не допетрав, як слід, перекладу, боляче гримнувся ногою у незрушне тіло металевого сейфа.

На це охоронець низько опустив голову і здригнувся так, наче Бойд добряче стусонув його, а не металеве одоробало, на тілі якого Алістер так і не зміг знайти жодного сліду, манісінької замкової щілинки, крізь яку винюхав би вміст металевого тельбуха.

Іноді Бойду здавалося, що Фантабеан Калі навмисне робиться таємничим і ховає за низько опущеною головою вибухи в очах, як тільки заходить мова про скарбонку № 1. Але вся ота чортівня видавалася такою незрозумілою, що Бойд списував побачене краєчком ока на свій кшталт.

— А хіба тут є леви? — перепитував.

— Т-а-к… — не підводячи очей шарудів Калі.

— Ну, а чого ж цього не випотрошили? — пхав ногою сейф, все ще пам’ятаючи батьківські перестороги щодо статечного поводження з туземцями.

Фантабеан Калі на те тільки знизував плечима і тягнув одне й те ж:

— Це символ сили і могутності…

Оце ти, курдуплику низькорослий, говориш про силу і могутність, — хотів перепитати Бойд, але завжди вчасно прикушував язика. Де-де, а перед сторонніми він не дозволяв собі навіть белькнути щось супроти їхнього народу.

— … будь сильним і мудрим як лев, — рефреном вторив Калі, невідомо до кого звертаючись. При цьому тембр його голосу ставав дзвінкішим і навіть відлунював у порожньому банківському сховищі численними кришталиками, що дзенькали в металеві вічка вмонтованих сейфів і розсипалися, котились іскристо по підлозі.

Алістер Бойд відмахувався спересердя, — що взяти з цього Калі, котрий боїться навіть на тінь сейфа № 1 ступити. Потеревенити б з кимось про того металевого лева, але кому пискнеш, якщо туземці так поважають його банк і фінансові закони, несучи на зберігання мало не по рупії, що зайва цікавість могла б тільки нашкодити. Заспокоївся тим, що списав оту всю писану нісенітницю на релігійні забобони туземців. Могли ж ті дикуни, падкі до зовнішніх ефектів, не тільки змайструвати скарбонку у вигляді лева, але й покласти туди висушений хвіст мавпи, пір’я якогось екзотичного папуги або попіл з’їдженого ними ж вождя племені, оголосивши це святими атрибутами. Бачив тут Алістер і таке.

А коли досі не прийшли, — значить, немає кому…

З роками Бойд став у містечку поважною людиною. Порт потребував кредитів для розвитку. Алістер охоче керував банківськими операціями, надаючи майже щодня чималі позики. Володіючи фактичним станом справ у господарстві Тусуклаїнга, знав усе про цільовий характер, терміновість, обіг платежів. Забезпеченням поворотності кредиту служили застави цінностей: коштовне каміння, золоті прикраси та різне причандалля з благородного металу. Іншого Бойд не визнавав, хіба що хтось прошарудів доларами або рідними фунтами стерлінгів. Усе це зберігалося у його особистому сейфі.