Нараз у нього промайнув смутний здогад, а потім Гундлах збагнув, чому нікого поряд немає. Там, на великому острові, ніхто й не підозрює про його існування. Фернандес, очевидно, задраїв пробоїни на катері й накивав п'ятами, адже до найближчого мису його батьківщини всього вісім миль, хвилин сорок плавання. Фернандес не зважився пливти повз сторожові судна з пораненим на борту, щоб не викликати підозри надто недовірливих властей… Шкіпер його так укутував, лишив удосталь їжі, зброю й навіть рацію, отже, намагався згладити почуття провини, покинувши його тут. Гундлах майже пробачив мулатові. Що, власне, їх зв'язувало, крім отієї короткої сутички з Джексоном? Адже й Фернандеса, як раніше Мак-Ліна й Петера Гертеля, він утяг у події, які мали чи могли мати для них фатальні наслідки. Отже, тепер нехай і він сам побуде трохи в їхній шкурі. Гундлах знав свою схильність використовувати інших людей, вплутувати їх в афери, приносити нещастя.

І незважаючи на це, він вірив, що доля не обмине його й сьогодні. Він лаштувався проповзти високою травою до протоки між островами й вистрілити в повітря або розпалити багаття, коли почувся гуркіт вертольота. Гундлах вирішив, що це по нього, адже його шукають, можливо, навіть Георг Дорпмюллер, який, за словами Гертеля, мав у своєму розпорядженні два вертольоти. Незабаром Гундлах визначив навіть тип машини: легкий «ірокез» широкого застосування, який був і на озброєнні НАТО. И ось крізь гуркіт мотора й лопотіння гвинта долинув голос, і Гундлах здогадався, що то не з вертольота, а з портативної рації: «Риба, Риба, будь ласка, озвись, ми бачимо тебе…» То був голос не Дорпмюллера, а Пінеро, хоча це не мало вирішального значення, адже тепер його, Гундлаха, так чи так мусять покласти до лікарні й вилікувати, вони нічого йому не зроблять, коли збагнуть, що про нього відомо вже багатьом людям. Для Гундлаха це була тепер єдино можлива, хоч і не пряма, дорога до повстанців, до тих, кого він цінував і любив.

Гундлах вийшов на зв'язок:

— Хелло, Павук, мені дуже шкода, але апарат був вийшов з ладу!.. — крикнув він у мікрофон. У цій ситуації Гундлах вирішив поводитися чемніше. Бачачи над собою оливково-зелений метал вертольота й шасі, яке могло його розчавити, він мусив скоритись, та й чи варто було починати сварку, в якій він однаково нічого не виграє.

Несучий гвинт вертольота притиснув до землі кущі й зняв пилюку, машина з гуркотом приземлялася за сотню кроків од Гундлаха. З кабіни вискочило кілька солдатів.

— Викинь зброю! — пролунав з рації голос, нагадавши Гундлахові, що він озброєний. Він узяв у руки ребристий автомат, знайомий з часів служби в бундесвері, поширений в арміях багатьох країн Західної Європи. Гундлах перевернувся долілиць і, відкинувши складаний приклад, приєднав ріжок магазина. В чудовій бойовій позиції залишив його Фернандес, поклавши поруч аж вісім магазинів по тридцять два й по сорок патронів у кожному, багатий боєкомплект; поки він кінчиться… Про бій Гундлах не думав, але й не викидав автомата, як вимагали оті. За їхнім наказом він мав пожбурити його якомога далі від себе. Ось нарешті заглух мотор вертольота, покрутившись іще трохи, зупинився й гвинт. Гундлах побачив, як ті підкрадаються до нього кущами й глузливо спитав: