— Чого лякаєтесь, хлопці? Покажіться ж! Невже боїтеся пораненого?

— Гундлах, а де ж заховався той мулат? — озвався Пінеро.

— Накивав п'ятами. Перелякався вашого нальоту.

— Літака посилали не ми.

— Приємно чути, — відповів Гундлах, хоч і не вірив жодному його слову. В кущах тріснула суха гілка, ситуація ставала небезпечною, й він вирішив розрядити напруження. — Пінеро, де ти? Чого пригинаєшся? Я не бачу твого зеленого берета.

— У мене й немає зеленого берета, бовдуре.

— Поки ти казав, нібито служив у фірмі Ворда, Вебстера й Віллоубі, тобі, звичайно, незручно було його носити, а тепер уже немає сенсу ховатись. Або вдягни чорний пояс, адже настає врочиста мить! Я здаюся, зараз ви візьмете мене… Можна вважати ваша операція вдалась. — Він жартував би й далі, та раптом відчув, що в голосі його з'явилися в'їдливо-глузливі нотки. Це додало йому витримки. Хоч і лежав долілиць, але плазувати перед ними не збирався.

— Заткни пельку! — гримнув Пінеро. — Негайно викинь зброю!

— Дай мені висловитись. Операція, якою ти керував, минула успішно. Але якщо ти зачепиш мене хоч пальцем, про неї дізнаються широкі кола читачів. Заживеш світової слави.

— Що ти маєш на увазі, Гундлах?

— Усю цю історію я наговорив на плівку одному журналістові, який зараз дуже далеко звідси, його ще можна зупинити — я міг би це зробити й навіть зроблю, якщо ти поводитимешся зі мною коректно. Але якщо я до понеділка йому не зателефоную, він опублікує її. Зрозумів? Саме в той час, коли новий президент приступатиме до виконання своїх обов'язків, журналіст випустить кота з мішка.

— Ах ти ж свиня, досить з мене твоїх витівок!.. — Голос Пінеро аж хрипів од люті. — Негайно замовкни і підніми руки над головою, інакше ми зробимо з тобою те саме, що й з твоєю дамою! Вона вже лежить на електричному матраці, і в неї приймають сповідь.

У Гундлаха мало не вилетіло серце з грудей.

— Ви її схопили?.. Не бреши, Пінеро!

— Навіщо мені брехати? Роби що тобі наказано, бо й тебе підсмажимо. Від тебе й мокрого місця не залишиться…

Гундлах вже не чув голосу Пінеро, забув і про нестерпний біль у нозі, щось в його душі зламалось, розум затьмарився, й він жадібно хапав ротом повітря… Інстинктивно перевівши автомат на постійний вогонь, він спрямував його в бік хащів і натиснув курок. Його обдало солодкуватим димом пороху. За мить магазин був порожній. Гундлах поміняв його й націлився на лобове скло вертольота — це було єдине, що він ще міг чітко бачити. Автомат нагрівся, Гундлах спітнілими пальцями всунув третій магазин, потім четвертий, поливаючи свинцем цупке блискуче листя найближчих кущів, з яких тепер також лунали черги. Але він того вже не відчував.