Роман «Операція «Сандерсторм» став помітним явищем, за нього молодий письменник був удостоєний премії імені Генріха Манна. Та, за свідченням Шрайєра, невдовзі після появи роману він пережив щось на зразок творчої кризи, на якийсь час йому здалося, що вже нема про що писати. «Я вичерпав усі свої пригоди і спостереження, осмисливши їх з погляду марксистської філософії. А як же творити далі?» — зізнався він. Вихід Шрайєр знайшов у тому, що «став вивчати воєнні і зовнішньополітичні події в їхньому розвитку з метою донести їх переважно у формі пригодницького роману — до дедалі ширших читацьких мас, спраглих до такої інформації».
Слід сказати, що на сторінках періодичних видань Шрайєр досить часто висловлює свої погляди на літературу, охоче вводить читача у власну творчу лабораторію. Він полемізує з «серйозною» критикою, яка дещо зверхньо ставиться до пригодницького жанру, відносячи його до літератури нижчого гатунку. Шрайєр натомість вважає, що «роман дії», «роман фактів» (так він визначає свої твори) є цілком законним, рівноправним серед інших жанрів, що так звана «розважальна література» може і повинна містити в собі такий же гуманістичний зміст, мати такі ж високі художньо-естетичні якості, як, наприклад, соціальний, психологічний роман, а отже, і виконувати такі ж відповідальні пізнавальні й виховні функції. Саме це й намагається довести митець своєю творчістю.
Ідейною спрямованістю, етичним змістом, моральною атмосферою твори Шрайєра принципово відрізняються від «розважального чтива», яке має досить-таки значну питому вагу в літературі західних країн і, власне, виконує роль духовного наркотика, — звільняє читача від обтяжливої необхідності задумуватися над проблемами навколишнього життя, веде геть від повсякденних турбот, тривог і хвилювань у якийсь солодкаво-примарний світ, проповідує аполітичність і соціальну покору. А Шрайєр, навпаки, зіштовхує свого читача з реальним, суперечливим, сповненим проблем і конфліктів світом, примушує задуматися над прочитаним. На думку письменника, пригодницький роман має полегшити лише сприйняття матеріалу, але в жодному разі не його осмислення.
Матеріал Шрайєр черпає з двох джерел, це — «власний досвід і інформація, які певною мірою замінюють одне одне. Якщо не вистачає власного досвіду, то в пригоді стає збирання фактів». Митець студіює всю приступну фахову літературу. Дуже важливі для нього очевидці події'!. Бажано і відвідати країну, де має розігруватись дія роману, хоча вирішальним, як відзначає письменник, є не кількість подорожніх вражень, контактів, а їхня глибина — тобто ступінь проникнення у певні події, духовної причетності до них.