Вертоліт почав приземлятись, Пінеро чув слова Гундлаха, який повідомив, що шкіпер накивав п'ятами, хоча й отримав п'ять тисяч доларів. Коли вертоліт опустився на землю, Пінеро вистрибнув з кабіни й, тримаючи в руках портативну рацію, попрямував хащами до Гундлаха. Попереду скрадалися рейнджери. Пінеро був натомлений і лютий, колюча гілка подряпала йому шию, але він і далі перемовлявся з Гундлахом, хоча той зумисне його дратував. Почав з уїдливих натяків про зелений берет і чорний пояс, згадав про його службу у ВВВ, а звичайнісіньку невдачу назвав «успішною операцією».

Це було занадто, такого Пінеро вже не міг витримати. Він ще не бачив Гундлаха, але за кожним кроком його дедалі більше розбирала лють. Хрипким голосом він наказав, щоб Гундлах відкинув подалі зброю, хоч і не був упевнений, що той виконає його наказ. Пінеро вирішив відповісти на зухвалість німця якомога дошкульніше. Забувши про все, він вже не добирав слова, не контролював тон свого голосу. Роздратування виповнило його душу, переростаючи в зненависть. Цупке листя кущів дряпало по обличчі, а тоді він ще й почув зухвалі слова Гундлаха про магнітофонну плівку, здатну вибухнути бомбою.

Пінеро не тямив себе від люті. Він вже ладен був стріляти у відповідь на ті слова, але згадав, що Гундлах йому ще потрібен, і вирішив не знищувати його фізично, а натомість завдав психічного удару, збрехавши, що Гладіс уже схоплено і її катують. Гундлахові наче заціпило, він, мабуть, знав, як служба безпеки ламала її силу волі, — спочатку добре порахувавши кістки, а потім ще й піддавши електрошокові. Таких тортур не витримувала жодна людина, ніхто не виходив звідти неушкодженим — особистість просто деформувалась, перетворювалася в ніщо. Гундлах мав про це знати, якщо він лежав з нею в постелі. Не без утіхи подумавши про це, Пінеро перевів подих, але ту ж мить пролунала довга черга. Пінеро припав до землі, над ним просвистіли кулі, збиваючи листя й гілки. Лежачи долілиць, Пінеро збагнув, що зайшов надто далеко, але відступати було пізно. Він уже нічого не міг удіяти. Рейнджери відкрили вогонь без його команди, а Гундлах змінював магазин за магазином.

Яке безглуздя! Пінеро віддав наказ рейнджерам припинити вогонь, тим здалося, ніби він жаліє ворога, тоді Пінеро заходився розтлумачувати їм, щоб оточили німця й без зайвого шуму обеззброїли, як їх того навчено в спецшколі. Рейнджери ніби чекали такої команди. Не перестаючи стріляти, вони, мов тигри на здобич, кинулися вперед. Боєприпасів їм не бракувало, й витрачали вони їх не шкодуючи. З безглуздими затратами у цій оскаженілій країні не доводиться рахуватися.