— Облиш! — кажу, зачиняю дверцята машини і йду з гаража.

Поллі нерішуче ступає за мною.

Двір. Підворіття.

На вулиці стоїть машина, шибки у її вікнах опущені, і хтось махає мені рукою. Пізнаю череп Мебіуса, кирпатий ніс Буллі. Франк відчиняє дверцята.

— Нарешті! — гукає він полегшено. — А Мебіус наробив стільки галасу…

— Через нас?

— Він страшенно розхвилювався.

Дощ. Обличчя моїх друзів. Раптом мене починає душити сміх.

— Здається, Мебіус, виконуючи мої доручення, ви іноді перегинаєте палицю?

— Якщо тут хтось і перегинає палицю, так це ви, докторе, — бурмоче він.

Поллі роздивляється свою ногу.

— Сідай у машину, — каже вона мені. — В мене панчоха відстебнулася…

Гаразд. Ми — джентльмени. Мебіус та Буллі сідають попереду, я протискаюся до Франка. На вітровій шибці шарудять «двірники», зеленуватим світлом світяться прилади. В машині тепло.

— Сигарету? — питає Мебіус.

Запалюю. Буллі крутить ручку приймача. Танцювальна музика, скоромовка останніх вістей, такти якоїсь симфонії. Хтось пройшов повз машину, потім десь поблизу заревів автомобільний мотор. Мебіус кривиться.

— Заводити мотор — це не злочин, — ущипливо коментую я.

Франк протирає запотілу шибку.

— Щось Поллі довго порається із своєю панчохою!

Сміюся, хочу й собі пожартувати, але за мить мені стає не до сміху: у дворі банку спалахують автомобільні фари. Виє мотор.

Поллі! Вона збожеволіла!