— Ходімо до нас, тут недалеко. Чоловік чекає на вас! — сказала вона.

Зустріч Василя з Вебером була щира. Вебер немов ожив, побачивши Кочека.

— Нарешті ви приїхали!

Василь посадив його на канапу, присунув столика, дістав шотландське віскі й налив чарки.

— Після такого холоду не зашкодить трохи випити, — запропонував він, — та й за зустріч теж!

Ліза сказала, що їй треба готувати вечерю, і вийшла, залишивши чоловіків самих.

— Розкажіть, друже, що нового у вас, як поживаєте, як влаштувались? — Василь сів поруч з Вебером на канапі.

Розповісти треба багато про що, не знаю, з чого й почати!.. Насамперед я дуже радий, що ви приїхали. Живу я непогано, працюю тепер у консульському відділі міністерства закордонних справ, посідаю скромну посаду референта.

— Якою вам здалася Німеччина?

— Що вам сказати?.. Навіть не віриться, що це моя батьківщина, — настільки все змінилося, особливо — люди. Вони бояться сказати одне одному зайве слово, живуть придушені страхом.

— Невже всі примирилися з існуючим ладом, і ніхто не пробує боротися?

— Боротися?.. Важко, дуже важко. — Вебер похилив голову і деякий час мовчав, потім глянув на Василя. — Звісно, є чесні люди, що борються як можуть, та все це крапля в морі…

— Але ж ріки беруть початок з маленьких струмочків, — сказав Василь.

— Звичайно… Проте буває й так, що струмки висихають, не встигнувши влитись у великий потік…

— Буває, — погодився Василь. — Та все в, житті, незважаючи на тисячі перешкод, прагне кінцевої мети. Я розумію, що жменьці чесних людей неймовірно важко боротися проти велетенської державної поліцейської машини. Але навіть сам факт опору означає багато, — принаймні світ знатиме, що не всі німці схвалюють націзм!

— Виходячи з цих принципів, ми й діємо. Нас небагато, та члени нашого гуртка — вірні, порядні люди. Робимо мало, але поки що більше й не можемо… Нам потрібна допомога! — закінчив він, притишивши голос.

— Настане час, ми поговоримо про це, — сказав Василь. — Зараз мені потрібна ваша допомога, Я приїхав сюди як американець — представник нафтової компанії «Стандард ойл компані» у Німеччині. Маю відкрити в Берліні контору і найняти працівників. Чи не можете ви порекомендувати юрисконсульта, досвідченого бухгалтера, діловода, які знають мови, а особисто для мене — сторожа-садівника й служницю? Зрозумійте мене правильно: потрібні не борці-антифашисти, а просто порядні люди, не зв'язані з гестапо, — от і все!

— Думаю, що зумію знайти вам таких людей. Їм можна знати, що ми з вами знайомі?..

— Відверто кажучи, це небажано… Коли знайдете юрисконсульта чи бухгалтера, пришліть їх до мене. Скажете їм, нібито випадково довідалися, що американському підприємцю потрібні працівники.