Уже проводжаючи гостя; Василь, ніби ненароком, спитав, чи не знає Вебер, де тепер фрау Браун і чи зустрічає її?
— Ельза Браун працює стенографісткою в іноземному відділі націстської партії.
— Он як! — На цю звістку у Василя навіть дух перехопило.
— На відміну від Парижа, тут, у Берліні, вона живе скромно, ніде не буває, уникає зустрічей зі мною, — сказав Вебер.
— Не порадите, як налагодити зв'язок з нею?
— По-моєму, вона не захоче цього…
— Зрозуміло, що не захоче!.. Зате нам дуже хочеться побачитися з нею і не поривати корисного знайомства. Ні, любий, як би Браун не опиралася, треба встановити з нею зв'язок за всяку ціну!.. Це ж не жарт, іноземний відділ націстської партії! Отам і снуються всі інтриги.
— По-моєму, Браун найлегше здибати на вулиці, — не дуже охоче сказав Вебер. — Вона страшенно педантична — виходить з дому рівно о пів на дев'яту, спускається в метро, за п'ятнадцять дев’ята виходить недалеко від рейхстагу і прямує на роботу… Ввечері іноді затримується і тому не завжди вертає додому в один і той же час…
Василь провів Вебера до самої хвіртки. Повернувшись, він застав Лізу біля вікна.
— На вулиці так поночі, хоч в око стрель! — сказав він.
Ліза рвучко обернулася до нього.
— Скажи, Василю, яке враження на тебе справив сьогодні Вебер?
— Найкраще.
— Правда?
— Правда. Але чому ти запитуєш про це? Хіба ти помітила в ньому щось підозріле?
— Ні, не помітила. Але зрозуміла, що відтепер, якщо він спритний провокатор, ми цілком у його руках, і нам не вибратися звідси!
— Заспокойся, люба! Раз і назавжди викинь з голови такі думки. Вебер зовсім не провокатор, він інтелігент-антифашист. Звичайно, не такий борець, щоб завтра повалити в Німеччині фашистський режим, але, повір моєму досвідові, він чесна, порядна людина, тільки дуже обережна. Я сьогодні остаточно впевнився в цьому.
— Дай бог, як то кажуть, щоб було так!
— А тобі доведеться виконати одну досить неприємну роботу. — Василь пильно подивився на Лізу.
— Треба — то треба!.. Я розумію, що ми приїхали сюди поглиблювати знання німецької мови… Що я маю зробити?