Перш ніж відповісти, Смок відсьорбнув кави.

— Куций, а чому наші займанки скидаються на Панамський канал?

— Я щось не збагну.

— Ну так, що східний вхід до Панамського каналу західніше від його західного входу. Оце таке.

. — Не розумію твого жарту. Розтлумач мені.

— Та просто, ти зайняв обидві ділянки на великому коліні.

Куций поклав миску на сніг і випростався.

— Та ну?

— Верхній пакіл двадцять восьмої на десять футів нижче за нижній пакіл двадцять сьомої. Второпав?

— Ти хочеш сказати, що ми нічого не дістали?

— Навіть гірше: дістали на десять футів менше, ніж нічого.

Куций прожогом майнув до струмка. За п'ять хвилин він повернувся. На запитальний погляд Джой він лише мовчки кивнув. Тоді сів на звалене дерево збоку й утупив очі у сніг перед себе.

— Можемо й повертатися в Доусон, — промовив Смок, згортаючи коци.

— Мені дуже прикро, Смоку, — озвалася Джой. — Це ж усе через мене…

— Нічого, якось та буде, — відказав той. — На все своя пора.

— Але ж це тільки через мене! Тато запаколив мені ділянку нижче Знахідки. Я віддаю її вам.

Смок похитав головою.

— Куций! — вдалася дівчина до другого.

Цей також похитав головою й нараз гучно зареготав. Сміявся він довго — то пирскав, то іржав на всю горлянку.

— Це не істерика, — пояснив Куций. — Іноді мені буває страх як весело.