Смок кивнув і обережно повідстібував ремінці. Потім легенько стенув плечима, і клунок, перемахнувши через край виступу, зник з очей.

— А тепер я свого скину, — сказав Карсон, — Потерпіть ще трохи!

Ще за п'ять хвилин Смок почав видиратися вгору. Досуха витерши долоні об рукави, він уп'явся руками в кригу й поповз, чіпляючись, дряпаючись, притискаючись до крутизни, а напнута мотузка допомагала йому. Без Карсона-бо він борсався б на місці. Але тепер давалася взнаки його вага: хоч і дужчий за Карсона, він насилу втримувався на крутосхилі. На третині відстані до Карсона, де стіна ставала ще крутіша, а крижана поверхня — ще більш ослизла, Смок відчув, що мотузка послабла. Він повз дедалі повільніше. Затриматись ніде було, і навіть одчайдушні зусилля не посували його вище ні на крок, ба навіть він почав сповзати вділ.

— Я падаю! — крикнув він.

— І я, — крізь зуби видушив Карсон.

— Тоді кидайте мотузку!

Мотузка ще раз напнулася в марному зусиллі, а тоді Смок ще швидше покотився вниз. Він пролетів повз западину, в якій допіру лежав, перевалився через виступ скелі і, падаючи далі, мигцем побачив Карсона: той теж летів униз, руками й ногами шалено силкуючись затримати падіння. Зірвавшися з виступу, Смок подумав, що летить у провалля, та за мить здивовано відчув, що тільки котиться схилом. Мотузка трохи загальмувала його доземний рух, коли схил став крутіший, та майже відразу почався ще один положистий прискалок, і Смок нарешті опинився в новій заглибині. Карсона він тепер не бачив — той затримався в западині, де тільки-но лежав Смок.

— Господи! — почув він тремтячий Карсонів голос. — Оце так-так!

Карсон замовк, і Смок відчув, що мотузка смикається.

— Що ви там робите? — гукнув він.

— Зарубки, — затинаючись, відповів коротун, — Для рук і ніг. Ви тільки почекайте. Зараз упораюся й умить витягну вас. Не зважайте на мій голос. Це не з ляку, а просто я збуджений. Усе буде гаразд, побачите.

— Слухайте, ви через мене зовсім висилитеся, — сказав Смок. — Крига тане, і рано чи пізно ви зірветеся услід за мною. Переріжте мотузку. Чуєте? Навіщо обом пропадати. Послухайте, ви молодець, як ніхто, і ви зробили все, що могли. Ріжте мотузку!

— Помовчте. Тепер я такі зарубки зроблю, що не тільки людину, а цілого коня можна буде витягти.

— Ви вже доволі попотягали мене, — провадив своє Смок. — Досить уже!

— Скільки разів я вас витягав? — сердито спитав Карсон.

— Більше, ніж треба було. Через це й самі сповзаєте все нижче.

— Зате чимраз краще розумію правила гри. Я триматиму вас на мотузці, аж доки ми виберемося звідси. Ясно? Господь бог знав, що робив, коли наділяв мене легкою вагою. А тепер помовчте. Я зайнятий.