Він обережно й повільно спустився на кілька футів до рівня снігового містка і зупинився, щоб остаточно підготуватись до небезпечного переходу. На спині в нього був клунок. Міцно підперезавшись одним кінцем мотузки, він через голову надів її кільця собі на плечі.

— Я б радо поділився своїми мільйонами, якби хтось збудував би тут зараз добрячий міст, — сказав він і весело підморгнув — мовляв, це тільки жарт, А потім додав — А як ні, то вважаймо, що я беркий, наче кіт.

Він простягнув уперед руки, тримаючи, мов балансер, напереваги кайло і довгу жердину, що правила йому за альпеншток, тоді сторожко виставив одну ногу вперед, але зразу ж відсмикнув її — либонь, не змігши подолати страху.

— Краще б я лишався злидарем, — усміхнувся він. — Якщо й цього разу мільйонера з мене не вийде, то я вже махну рукою. Занадто це клопітно.

— Пусте, — підбадьорливо сказав йому Смок. — Може, таки мені піти першим. Я ж уже тут перебирався.

— Ні, ви на сорок фунтів важчі від мене, — блиснув зубами коротун. — Заждіть-но хвильку, зараз я наберуся духу. Ну, ось уже й гаразд. — Цього разу він опанував себе. — Хай живе річка Пустунка і наші яблуні! — проказав він і обережно ступив перший крок, тоді другий. Розмірено, зважуючи кожен рух, він пройшов дві третини шляху. Потім зупинився приглянутись до западини попереду, що дно її перерізала свіжа шпарина. Смок побачив, що він скоса глянув униз, у провалля, і аж поточився.

— Не дивіться вниз! — владно гукнув Смок. — Ну! Вперед!

Коротун слухняно рушив далі і, вже ані разу не похитнувшись, дійшов містком до кінця. На тому боці обгризений сонцем край розпадини був слизькуватий, але не крутий, і Карсон виліз на вузький прискалок, обернувся й сів.

— Тепер ви! — гукнув він. — Ви теж не зупиняйтесь і не дивіться вниз. Я через це мало не загинув. Просто йдіть собі, та й годі. І не зволікайте, бо вся ця споруда ледве купи держиться.

Балансуючи жердиною, Смок зійшов на переправу. Ясно було, що місток от-от міг завалитись. Смок відчув під ногами якийсь поштовх, потім другий, сильніший. І нараз розлігся гучний тріск. За його спиною щось сталося. В усякому разі, про це свідчив стривожений вираз Карсонового обличчя. Далеко знизу долинув слабкий дзюркіт води, і Смок мимоволі глянув у мерехтливу білу безодню. Але відразу ж звів очі і наказав собі дивитися просто вперед. Подолавши дві третини відстані, він підійшов до западини. Гострі краї шпарини на її дні були зовсім свіжі — сонце ще не встигло заокруглити їх. Смок уже підніс ногу переступити через шпарину, коли раптом береги її почали повільно роз'їжджатися з безнастанним тріскотом. Смок надто хапливо переступив через неї, і черевик із стертими шипами ковзнув на протилежній стінці провалля. Смок упав долілиць і зразу ж з'їхав униз, до самої тріщини, і ноги його вже зависли над прірвою. Удержався він тільки завдяки жердині, що її в останню мить встиг перекинути через яму. Тепер він лежав грудьми на ній.