— Та швидше кажи! — нетерпляче мовив Френк.

— Добра новина, чудова. Кращої ти зроду не чув. Тільки не смійся. В мене є сестра.

— Ну й що з того? — безцеремонно спитав Френк. — Я й так знав, що в тебе є сестри в Англії.

— Ти мене не зрозумів, — піддражнив його Генрі. — В мене з'явилася нова сестра.

— І що з того? — буркнув Френк. — Для тебе це гарна новина. А мені байдуже.

— От ми й дійшли до найголовнішого, — засміявся Генрі. — Ти одружишся з нею. Я даю вам свою згоду.

— Ні. Нехай би вона була десять разів твоя сестра й сто разів красуня, — заперечив йому Френк. — Немає такої жінки, щоб я з нею одружився.

— Все одно, Френку, ви з нею поберетесь. Я знаю. Я відчуваю, що поберетеся. Ладен закластись.

— А я ставлю тисячу доларів, що не одружуся.

— Ні, постав більше, щоб це був справжній заклад, — мовив Генрі.

— Можу поставити, скільки хочеш.

— Тисячу п'ятдесят доларів. А тепер іди в кімнату й подивись на неї.

— Вона з Леонсією?

— Ні, сама.

— Здається, ти сказав, що там Леонсія?

— Сказав. Там справді Леонсія. Але з нею більше нікого нема, і вона чекає на тебе.

Френк почав сердитися.

— Що ти забиваєш мені баки? Верзеш казна-що! То кажеш, ніби там твоя нова сестра, а то, що там твоя дружина…

— Хіба я сказав, що в мене є дружина? — ніби здивовано запитав Генрі.

— Нічого не второпаю, — мовив Френк. — Піду краще до Леонсії. А з тобою побалакаю згодом, коли ти будеш при своїй пам'яті.