Але напади гарячки почастішали, а в коротких проміжках між ними сили в нього було дедалі менше. Тепер Бесет довго лежав непритомний, і нарешті, незважаючи на весь оптимізм, властивий його міцній натурі, він зрозумів, що ніколи не здолає савани та прибережних заростів і не досягне моря. Південний Хрест брався чимраз вище до зеніту, але Бесет в'янув, і навіть Балата бачила, що він не доживе до того часу, коли його табу дозволить справити весілля. Нгурн сам збирав зілля, яким мав закурювати Бесетову голову, і гордо хвалився Бесетові, як майстерно він її обробить, коли той помре. Це не обурювало хворого. Життя покидало його так повільно й невблаганно, що він уже не боявся смерті. Він ще існував, стан непритомності змінювався иапівсвідомістю, млявою й невиразною, коли він надаремне питав себе, чи справді бачив Червоного Бога, чи це йому примарилося вві сні або в лихоманці.

Та ось настав день, коли важкий туман розвіявся, і Бесет відчув, що голова в нього ясна, мов дзвін, хоч тіло таке кволе, що він не може ворухнути ні рукою, ні ногою. Він не тільки не володів своїм тілом, а навіть не відчував його. Фізична оболонка його стала невагомою, і дух у коротку хвилину прояснення збагнув, що смерть стоїть поряд. Бесет знав, що надходить його кінець, знав, що справді бачив на власні очі Червоного Бога, посланця інших світів, і так само знав, що нікому вже не розповість про цього посланця, який, може, десять тисяч років жде в самому центрі Гвадалканару, щоб люди почули його. Зваживши все це, Бесет покликав Нгурна у затінок під хлібне дерево і домовився з ним про здійснення останнього задуму в своєму житті, останньої на віку пригоди.

— Я знаю, о Нгурне, — закінчив він. — Тільки людина з твого плем'я може дивитися на Червоного Бога й лишитись живою. Я вже однаково не житиму. То нехай юнаки з твого плем'я понесуть мене перед лице Червоного Бога, я погляну на нього, почую його голос, а тоді помру від твоєї руки, о Нгурне. І три умови будуть дотримані: не порушиться закон, я вдовольню своє бажання, а ти швидше матимеш мою голову, для якої вже все приготував.

Нгурн погодився і сказав:

— Так буде краще. Ти все одно не видужаєш, то немає глузду чіплятися за якусь крихту життя. Та й для живих краще, як ти відійдеш. Ти став для нас тягарем. Правда, ти розумний, і мені приємно розмовляти з тобою. Але на небі змінилося вже багато місяців, як ми з тобою майже не говоримо. Натомість ти забираєш місце в моїй хатині, хрипиш, мов свиня, що от-от здохне, багато й голосно балакаєш своєю мовою, якої я не розумію. Це все мені заважає, бо я, коли закурюю голови, люблю думати про великі речі, про світло й пітьму. Ти своїм неспокоєм порушуєш хід моїх думок, не даєш мені дійти до остаточної мудрості, яку я повинен осягти, перше ніж помру. Над тобою вже нависла темрява, і тому краще, як ти тепер помреш. Я обіцяю, що протягом довгих днів, коли я закурюватиму твою голову, ніхто з моїх людей не заважатиме нам. І я розповім тобі чимало таємниць, бо я старий і дуже багато знаю. Нанизуватиму мудрість на мудрість, обертаючи в диму твою голову.