Врешті, тримаючи Балату за руку і спонукаючи її йти вперед, він досяг мети своєї подорожі — величезної ями посеред плоскогір'я, безперечно викопаної людськими руками. Бесет згадав історію морських подорожей по Південних морях, у голові його зринули десятки дат і подій.

Ці острови відкрив Мендана[25] й назвав їх Соломоновими, гадаючи, що знайшов легендарні копальні царя Соломона. Всі сміялися з дитячої довірливості старого моряка; а ось тепер Бесет сам стояв на краю глибокої ями, що скидалася на діамантові копальні Південної Африки.

Але те, що він побачив унизу, скидалося не на діамант, а швидше на перлину, таку велику, що всі перлини світу, злиті докупи, не були б такі завбільшки; та за кольором вона не нагадувала ані перлину, ані будь-що інше. То був колір Червоного Бога, і Бесет, тільки-но побачивши його, зрозумів, що це він. То була бездоганно круглої форми куля, добрих двісті футів у прогоні; горішня частина її здіймалася футів на сто над ямою. Поверхня кулі, здавалося, була вкрита якимось лаком. Бесет так і подумав, що куля полакована, але надто майстерно, щоб це могли зробити дикуни. Лак був незвичайно яскравого вишневого кольору і, мабуть, накладений не одним шаром. На сонці він мінився всіма відтінками червоного, ніби аж горів.

Дарма Балата благала Бесета не сходити вниз; воиа кинулась йому до ніг, та коли він почав-таки спускатися стежкою, що звивалась узбіччям, дикунка, зіщулившись і схлипуючи з жаху, потупала за ним. Не було сумніву, що червону кулю витягли з землі як щось дуже коштовне. Знаючи, як мало дикунів живе в усіх дванадцяти селищах, що моляться Червоному Богові, і яке в них примітивне знаряддя, Бесет дійшов висновку, що потрібна була праця незчисленних поколінь, аби викопати таку величезну яму.

Дно ями було вкрите людськими кістками, серед яких лежали понівечені й потрощені дерев'яні та кам'яні ідоли. Деякі з них, покриті чудернацькими тотемічними малюнками, були вирізані з цілих стовбурів дерев сорок-п'ятдесят футів завдовжки. Бесет зауважив, що тут не траплялося зображень акули й черепахи, таких розповсюджених серед прибережних дикунів. Натомість його вразило інше: на багатьох ідолах був вирізьблений шолом. Що могли знати про шолом ці лісовики з самої глибини темних хащів Гвадалканару? Може, вояки Менданові були в шоломах і проникли аж сюди кілька сторіч тому? А як ні, то де лісовики запозичили цей мотив?

Переступаючи через ідолів і кістки у супроводі заплаканої Балати, що тупала за ним, Бесет дійшов до самої кулі й торкнувся до неї рукою. Ні, це не лак. Лакована поверхня була б гладенька, а куля мала ямки й борозну скрізь видніли сліди плавлення. Отже, вона металева, хоч Бесет не знав такого металу чи сплаву. І, мабуть, не пофарбована, — просто це такий колір металу, з якого її зроблено.