І він запропонував моєму батькові за мене шістсот золотих доларів — не велику ціну, бо ноги в мене були звичайні. Але я наполовину каначка. А тому заявила, що я не рабиня і не хочу, щоб мене продавали чоловікові. Моєю вчителькою в коледжі була одна стара панна гаоле, вона казала, що жіночому коханню немає ціни і його не можна продати за гроші. Може, тому вона й лишилася старою панною. Вона була негарна і не знайшла собі чоловіка. Моя мати каначка казала, що в них нема звичаю продавати дочок за гроші. Їх віддають за кохання, і вона вислухав прохання Яп Тен-шіна, якщо він улаштує скільки належиться розкішних луау. Мій батько паке, як я вже вам казала, був вільнодумець. Він запитав мене, чи я хочу вийти заміж за Яп Тен-шіна. Я відповіла:

«Так», — і сама, з власної волі пішла до нього. Це його вбив кінь, але поки він жив, то був дуже добрим чоловіком.

А щодо вас, А Кіме, то я завжди вас поважатиму й любитиму, і одного дня, коли вам не треба буде вести мене за вухо, я одружуся з вами, перейду сюди і залишуся тут назавжди. Ви тоді станете найщасливішим паке на Гаваях, бо в мене було вже два чоловіки, я вчилася в коледжі і дуже добре знаю, як зробити чоловіка щасливим. Але це буде аж тоді, як ваша мати перестане вас бити. Місіс Чанг Люсі казала мені, що вона б'є вас дуже боляче.

— Авжеж, — признався А Кім. — Ось гляньте! — Він закотив свої широкі рукави, показуючи до ліктів гладенькі, пухкі руки: вони були геть у синцях і червоних попругах, які свідчили про те, скільки ударів призначалося на його голову й обличчя і що то були за удари.

— Але вона ні разу не довела мене до плачу, — поспішився додати А Кім. — Ніколи, навіть як я ще був малим хлопцем.

— Те саме каже й місіс Чанг Люсі, — потвердила Лі Фа. — Вона каже, що ваша шановна мати часто скаржиться їй, що ні разу не довела вас до плачу.

Застережливий посвист одного з клерків почувся надто пізно. Ввійшовши в дім з садка, місіс Тай Фу з'явилася перед ними в задніх дверях. Ніколи А Кім не бачив у матері такої погрози в очах. Не звертаючи уваги на Лі Фа, вона закричала:

— Ну, тепер ти в мене заплачеш! Я тебе так налупцюю, що ти вмиєшся слізьми!

— То ходімо до кімнати, шановна матусю, — запропонував син. — Зачинимо вікна й двері, і ви наб'єте мене.

— Ні! Я тебе тут битиму, перед очима всього світу і цієї безсоромної жінки, що сама хоче взяти тебе за вухо і назвати це блюзнірство одруженням! Стій і дивися, безсоромнице!

— А я й так не пішла б, — сказала Лі Фа і зміряла клерків зухвалим поглядом, — І побачимо, хто, крім поліції, зважиться мене вигнати звідси.