Звісно, читання рано розбудило в мені охоту писати, але умови життя довго не давали пагоди спробувати. Допомоги чи порад у літературних справах я не мав нізвідки — сам товкся лобом у темряві, поки пробив хоч якусь дірку до світла. Звичайні журналістські прийоми стали для мене справжнім одкровенням. І ніхто ніколи не сказав мені: «Оце в тебе добре, а оце погано».

Певна річ, під час бунтарського періоду в моєму житті я виливав свої погляди на сторінках місцевих газет безкоштовно. Але це було давно, ще тоді, як я вчився в середній школі й мав скорше лиху, ніж добру славу. До речі, якось, повернувшися з плавання на котиколові, я здобув двадцять п'ять доларів премії за конкурсний нарис для однієї сан-франціської газети, перемігши студентів останнього курсу Стенфордського й Каліфорнійського університетів, що посіли друге й третє місця в конкурсі. Це зродило в мене надію чогось досягти.

Після мандрів по Штатах, 1895 року, я пішов до середньої школи, а до університету вступив у 1896 році. Таким чином, якби я не кинув науки, то був би вже на останньому курсі.

Щодо навчання — я навчаюся весь час. Призначення університету — підготувати людину до ціложиттєвого навчання, та й годі. Я не мав такого щастя, але якось пробиваюсь і сам. Удома чи не вдома, я щовечора, перед сном кілька годин читаю в ліжку. Мене вабить усе — адже на світі багато гарного. З наук мене цікавлять головним чином природознавчі, соціологічні та етичні — тобто, звичайно, біологія, й економіка, й психологія, й фізіологія, й історія, і так далі без кінця. Звичайно, я намагаюсь бути і в курсі літературних справ.

Я маю міцне здоров'я, люблю фізичні вправи, «вживаю» мало. Колись надолужу.

Більш не можу надумати нічого. Я розумію, що це вбогий матеріал, але писати автобіографію дуже нудно для людини, що й так весь час пише. Якщо вам потрібні ще якісь дані, ставте конкретні запитання, і я радо відповім. Крім того, буду вам вдячний, коли надішлете мені мою біографію прочитати перед публікацією.

З щирою повагою

Джек Лондон

До Клауделі Джонса

До Клауделі Джонса

^{Окленд, Каліфорнія,}

^{22 грудня 1900 р.}

[…] Насамперед, і це головне, Ви не так узялися за справу. Є десятки способів трактувати будь-яку тему чи ситуацію, і тільки один із них найкращий. На мою думку, Ви обрали не найкращий. Я маю на увазі точку зору. Ваш герой, що вмирає, — це часткове; а світ, ваші читачі — загальне. Пишучи своє оповідання, чи то шкіц, Ви хотіли вивести з часткового загальне. Щоб досягти переконливості, досягти художності, Вам слід було виводити з часткового загальне через часткове. Ви цього не зробили. Ви пішли від часткового до загального через загальне. Зараз поясню. Ви стали на точку зору читача, а не головної дійової особи трагедії. Ви підійшли до трагедії та її головного героя через читача, замість підійти до читача через трагедію та її героя. Або ж, кажучи простіше (хай навіть я тут мішаю все в одну купу), читач не влазить у шкуру того героя й не розглядає всієї історії очима його душі. Читач стоїть осторонь і дивиться. А так не повинно бути. Наприклад, читач не бачить нічого героєвими очима; читач не бачить, як бачив — чи мусив бачити — той, стерв'яків, що злітаються до нього.